Соціологи свідчать (а життя підтверджує), що понад половину мешканців Землі є людьми в тій чи іншій мірі забобонними. При цьому, як кажуть, «у кожного — своє»: спортсмени, наприклад, не голяться перед відповідальними стартами, хтось не виносить з дому сміття після шостої години вечора (інакше грошей вдома не буде!), а хтось і кроку далі не ступить, якщо дорогу йому перейшла чорна кішка.
Останнє повелося ще у середні віки, коли кішок зі смоляним забарвленнням шерсті вважали посланником диявола. Через що життя середньовічних кицьок дуже часто закінчувалося трагічно — на багатті. Розплата не примусила на себе довго чекати: страшна чума, що спустошила пів-Європи в ХIV сторіччі, була напряму пов’язана з безжалісним знищенням котячого племені: позбавившись природних ворогів, полчища пацюків — переносників страшного захворювання — окупували середньовічні міста.
Заплативши дорогу ціну, європейці почали шукати компроміс — як i кішок зберегти, і з дияволом «не спілкуватися». На допомогу прийшла... генетика (хоча про неї в ті віки ніхто й не знав). Чорних кішок почали «схрещувати» з їхніми побратимами інших мастей. Церква також послабила свої «вимоги» — чорний кіт, що мав хоча б маленьку білу цяточку, вже не вважався виплодком пекла. Відтоді співіснування людей і нявкаючих створінь набрало мирного характеру, але забобон, пов’язаний із котом, що перейшов дорогу (чомусь навіть не обов’язково чорним), залишився.
Нам не відомо, кому саме перейшла дорогу мила кицька, сфотографована на знімку, присланому на традиційний фотоконкурс «Дня» киянином Володимиром ГОНТАРЕМ, але, мабуть, частина перехожих пригальмує і намагатиметься пропустити поперед себе тих, кого на шляху до мети не зупинять ніякі забобони. Це відповідає ментальності великої частини нашого суспільства (чи не так?), коли при невдачах ми починаємо шукати причину в чому завгодно, лише не в самих собі.
