За підсумками групового турніру жіноча збірна України з футболу достроково припинила свою участь у фінальній частині чемпіонату Європи-2009. Та впадати у відчай не варто, адже підопічні Анатолія Куцева вперше пробилися в топ-16 жіночих національних команд Старого світу, що вже є величезним успіхом. У своїй групі українки поступилися збірним Голландії (0:2) та Данії (1:2), а єдину перемогу святкували у поєдинку з господарками турніру — командою Фінляндії (1:0).
Усі матчі українських футболісток транслював Перший Національний, тож побачене наштовхнуло автора на кілька скептичних думок про жіночий футбол як вид спорту. Втім для початку дозвольте провести невеличкий екскурс в історію.
На думку деяких дослідників, першій згадці про жіночий футбол уже дві тисячі років. Це засвідчують давні китайські фрески та ряд писемних документів, які згадують про гру «цу дзюй», що в перекладі означає «бити по м’ячу». Чудернацькі китайці вважали прабатька короля спорту... різновидом карате. Ним займалися переважно жінки.
Наступна згадка датується XVII століттям, коли у Шотландії відбувся майже футбольний поєдинок між заміжніми та незаміжніми жінками. Хто у цій баталії святкував перемогу, історія замовчує. 1895 року англійки створили перший футбольний клуб, який отримав горду назву «Бритіш леді футбол клаб». Проте перший в історії жіночого футболу міжнародний матч відбувся лише через чверть століття. Англійський клуб «Дік Керр леді» на власному полі здолав французьку «Феміну» — 2:0. У другій половині ХХ століття жіночий футбол остаточно перейшов на професійні рейки. Швеція стала господаркою дебютного чемпіонату Європи (1984 рік), а 1991 року розіграли перший кубок світу. Культовими персонами серед футболісток вважаються німкеня Брігіт Прінц, американка Мія Хем, бразилійки Марта й Крістіане тощо. Як бачимо, жінки теж можуть похизуватися цікавою історією «свого» футболу, проте мова піде не про це.
В будь-якому виді спорту вболівальники цінують не лише перемоги та трофеї, а й філігранну техніку та красу рухів, які лише підкреслюють чоловіче або жіноче начало. Що ж ми бачимо у жіночому футболі? Брудні підкати та емоції з лайкою, спльовування на смарагдову травичку. Складається враження, що жінки в цьому далеко не найкращому компоненті футболу не мають жодного наміру поступатися чоловікам. У багатьох футболісток навіть манера ходи чоловіча.
Напевно, чимало українських уболівальників звернули увагу, що в поєдинку наших футболісток з датчанками жінка-рефері, наче насолоджуючись видовищем, раз по раз дозволяла скандинавкам грубі підкати, які в чоловічому футболі одразу ж були б оцінені як мінімум жовтою карткою. Натомість швидкість пересування з м’ячем у футболісток невисока, удари по воротах заслабкі. Надто часто дівчата гублять м’яч в елементарних ситуаціях, хоча статус турніру начебто гарантує високу виконавську майстерність. Можливо, автор просто занадто «схиблений» на чоловічому футболі?
Звісно, скільки людей — стільки й думок. Мене можна скільки завгодно звинувачувати в необ’єктивності та консерватизмі. Проте тотальна більшість чоловіків завжди з більшим інтересом стежитиме за спортсменками у тенісі, волейболі, фехтуванні, художній гімнастиці чи фігурному катанні. У свою чергу жінки, напевно, ніколи не сприймуть у тій же художній гімнастиці чоловіка. Футбол — не балет, але й перетворювати його на пародію теж не слід.
