Мілове (найбільш східний на Луганщині район) було звільнено 16 січня 1943 року. Перше селище на українській землі. А взагалі першим, нехай і крихітним, населеним пунктом на території України, звідки (ще 18 грудня 1942 року) вибили фашистів, стало село Півнівка того самого району. Через десятиліття тут відновили стару церкву, де зараз служать молебні пам’яті полеглих воїнів, за мир на нашій землі.
Гітлерівська окупація в цих місцях тривала півроку. З жорстокими розправами над населенням, навіть дітьми. І все-таки відважні люди чинили опір ворогові.
У Міловому можна побачити встановлену кілька років тому меморіальну дошку, яка повідомляє, що під час окупації в селищній лікарні під керівництвом хірурга Володимира Іозефі діяв підпільний госпіталь. Тут, щодня ризикуючи життям, переховували і лікували поранених червоноармійців, а потім переправляли їх за наближену лінію фронту. Володимир Володимирович і після війни оперував земляків. Тепер його лікарську династію продовжує вже третє покоління.
Якщо вже про зв’язок часів... Із хронік дізнаюсь: Володимир Іозефі мав не лише австрійське коріння, але й належав до роду полководця Михайла Голеніщева-Кутузова. А той ще у званні полковника 1777 року командував Луганським пікінерським полком. Далекий нащадок, який служив тій самій землі, не підвів.
***
У ході загального контрнаступу частини 1-ї гвардійської армії, якою командував генерал Василь Кузнєцов, слідом за Півнівкою звільнили села Морозівку, Зориківку, десятки інших населених пунктів Міловського, Марківського, Біловодського районів області. Але в самому Міловому ворог не просто закріпився, а влаштував укріпрайон за всіма правилами фортифікації. З мінними полями, обкопаними танками і самохідками, з майже десятитисячним гарнізоном. А ще люта холоднеча, снігові замети.
У ті дні в районі Мілового командир ескадрильї бомбардувальників капітан Іван Утюскін разом з екіпажем повторив вогняний наземний таран Миколи Гастелло — вихованця школи військових пілотів у Луганську. Він спрямував свій підбитий літак на фашистські танки. Через багато років юні слідопити Міловської школи № 1, розшукавши сім’ю героя, запросили його рідних на свято на честь славної річниці звільнення селища.
Безсмертні подвиги здійснили багато хто з льотчиків, танкістів, воїнів 35-ї, 41-ї та 57-ї гвардійських стрілецьких дивізій, що боролися в цьому та інших районах Луганщини і продовжили звільняти Україну. Біля братської могили, де поховано 2814 бійців та командирів, полеглих за Мілове, спорудять із бронзи і граніту величний, хвилюючий монумент «Україна — визволителям». Поставлено його на площі, яка носить ім’я капітана Феодосія Чечерова, який у бою за селище врятував товаришів, кинувшись зі в’язкою гранат під фашистський танк, що прорвався. Тут зазначені ще сотні й сотні прізвищ полеглих. А скільки невідомих...
У символічному образі великої трудівниці, що обіймає мужнього солдата-визволителя, втілена наша ненька Україна. Всередині постаменту передбачено місце для музейних експозицій. Поруч — чаша Вічного вогню, відтворена солдатська землянка. За цей меморіал його творці — луганці-архітектори Георгій Головченко, Анатолій Єгоров, Іван Мінько, скульптори Віктор Мухін, Ілля Овчаренко (уродженець того ж Міловського району), Василь Федченко, Іван Чумак 1973 року були удостоєні Державної премії України імені Тараса Шевченка. Можна ще зазначити, що корінний луганець Іван Михайлович Чумак згадував, як багато дало йому навчання в далекому Львівському інституті декоративного і прикладного мистецтва. Україна у нас одна і єдина.
«Біля цього пам’ятника мене проводжали в армію, до нього приходжу, коли нині приїжджаю додому, в рідний, ковиловий Стрільцівський степ, який досі зберігає сліди війни, — говорить уродженець Мілового, керівник Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Юрій Гарбуз. — Святе місце».
Так можуть сказати тисячі його земляків.
***
На Луганщині пам’ятають, що понад 400 тисяч її жителів пішли воювати з фашистами, і 283 були удостоєні героїчного звання (серед них четверо — двічі). То хіба і в цьому не відповідь на цинічні слова Путіна щодо того, що нацизм нібито можна було перемогти і без України?!
Повністю Україна була звільнена від фашистських окупантів 28 жовтня 1944 року. На обґрунтування заснування національного свята на честь цієї дати говорилося: воно «має стати не лише Днем звільнення, але й Днем єдності України».
Нехай так і буде.
