Можливо, не варто й недоречно повертатися до події, що відбулася місяць тому. Тим більше, що про неї вже досить детально розповіли чимало засобів масової інформації і в Україні, і в Росії. Та коли директор агрофірми «Ольгопіль» Павло Каленич узяв до рук журнал «Країна» і переглянув репортаж зі свята села, приуроченого до відкриття пам’ятника О.С. Пушкіну, він схопився за голову. І було від чого. Бо, здавалося б, серйозний часопис (засновник і видавець ТОВ «Видавнича група «Нова інформація») у своєму 27-му номері за нинішній рік так написав про свято, що нормальній людині, тим більше тій, яка була свідком чи учасником згаданих урочистостей, важко зрозуміти логіку авторки Анни Усік. Чомусь головна суть свята залишилася поза увагою авторки. На перше місце виведені другорядні і дріб’язкові факти. Про що ж інформує журнал читачів? А про те, що «раді празника корови не погнали на пасовище» і що «в Ольгополі на день села випили 100 літрів бурячанки«( цікаво, як авторка визначила цей об’єм?).
Із замітки дізнаємося про те, що 72-річна Оксана Швець дістала із шафи святкову спідницю і пішла святкувати день села. Цитую: «Ольгопільці давно не бували на подібних гулянках... Молодь на дискотеки йде до клубу, а старшим ніде себе подіти. Колись при колгоспі кінотеатр був. Тепер у його приміщенні — агрофірма». Очевидно, мова йде не про агрофірму, а про її офіс. У цьому приміщенні, до речі, є й інші служби, зокрема відділення зв’язку. Щодо кінотеатру... Навіть якби він залишився, то можна уявити, скільки б глядачів сюди ходило. Тим більше, що сільський будинок культури до свята належно відремонтовано і тут при потребі можна показувати й кіно.
А далі у публікації і зовсім незрозуміле. «І цього свята не мали б, якби сільський голова не схотів повидєлуватися. Він уже до виборів готується, — говорить Оксана Швець. — Хоче, щоб його ще раз обрали».
Схоже на те, що ця жителька села стала чи не єдиним джерелом інформації для кореспондента журналу. Якби авторка сумлінно підійшла до написання замітки, то дізналася б, що головну роль у підготовці і проведенні свята відіграла дирекція агрофірми, а не сільська рада. І ще багато важливого та цікавого. Проте кореспондентку журналу цікавило інше: тут пригощали безкоштовними варениками, пиріжками, були нібито й запечені поросята, які спливали жиром на сонці (чомусь їх я не побачив, хоч не раз проходив рядами імпровізованих «світлиць», з якими приїхали на свято делегації більшості територіальних громад району). І ніяких продуктів місцева сільська рада не закуповувала, неправдою є й те, що самогон гнали усім селом.
А як вам подобається інтерв’ю з іншим ольгопільцем — Миколою Рибаковим? Ось що 64-річний чоловік сказав кореспондентові «Країни»: «У селі свято — то страшне діло. Зразу видно: хто кому з ким ізмєняє, хто любить випить, хто наїстися. Хай-но сонце зайде, побачите, як люди будуть із пакетами додому нести все, що не з’їли. Село гірше города. Там можна п’ять любовниць завести, і жодна не знатиме про існування іншої. А в селі на свято хоч під землю провалися. Кожна хоче із тобою празнік провести. Як поясниш, що крім неї, маєш що кількох? У мене було дві жінки й три коханки. З останньою розійшовся в травні».
А про головну подію того дня в журналі надруковано... сім рядків, при цьому акцент зроблено на тому, що ведуча свята двічі обмовилася, назвавши Пушкіна Степановичем... Та й із підбору фотознімків читачам «Країни» не зовсім зрозуміло, що це була за подія.
Вибачте, такого підходу у висвітленні події не дозволить собі не тільки районна, а й стінна газета. А тут же цілий журнал.
