Як чистий дзвін-передзвін гірських річок, у Путилі, що на Буковині, відшуміло традиційне свято виходу на полонини. Скільки б не бував на ньому, а воно приваблює все більше й більше. Неповторним колоритом, високим духом горян, що пронесли і зберегли традицію крізь віки. Бо ніхто сьогодні достеменно не ствердить, коли і хто вперше надумав організувати велелюдне дійство проводів на полонини, яке скликає всіх, не полишаючи байдужими ні малого, ні дорослого.
Так було і так буде, допоки ці зеленокосі гори та доли і ясне сонце понад ними.
Квапимось і ми. Вдесяте, вдвадцяте — вже не пригадую.
Цього року в Путилі зважились і сповістили — бути святу водночас і храмовим. Бо коли збирається уся громада, коли до нього прилучаються всі села й хутірці, то інакше його й не назвеш.
А над гірською Путилою все запальніше виграють музики. Знамениті коломийки кличуть до гурту, до танку, до неповторного кожного разу дійства.
Та відмінності все ж є. Хоч ті ж самі люди, але прибули вони на свято значно поважнішими і гордими за свою сьогоднішню долю. І зрозуміло чому: тепер — вони справжні господарі полонин і розпоряджаються своїми багатствами не за чиєюсь вказівкою, а як власна совість підкаже. І результатів їхньої сумлінної праці вистачило і для держави і для своїх особистих потреб.
Тим часом музики виграють усе запальніше, вістуючи на всі усюди, що полонинське свято вступає в свою головну стадію. Традиція є традиція. І громада в добрій злагоді вже радиться, кому на святі за ватага бути, хто поведе чабанів, пастухів у гори високі, щоб не схибити в роботі і пізньої осені з вагомим ужинком додому повернутися. Сходяться на одному: це право надати голові селянського кооперативу ім. Л. Кобилиці Танасію Михайловичу Лейбі. Він — господар з господарів. За короткий час зумів організувати роботу тваринників так, що кожна дільниця, за якою закріплені найсумлінніші трудівники, забезпечує добру віддачу, а ще він дбає і про славну історію своїх рідних Сергіїв. Це ж бо звідси на всі світи злинуло полум’яне слово народного месника і гуцульського посла Лук’яна Кобилиці.
На святі линуть слова шани і подяки за працю сумлінну десяткам і десяткам полонинників, котрі, перейшовши на нові вигідні умови праці, добиваються вагомих результатів у тваринництві. Полонинники вже тепер на ділі доводять, що саме під час літування вони забезпечать максимальну віддачу худоби й овець, сподіваючись, що держава і Бог всіляко посприяють їм у благородних задумах.
Тим часом свято поринає у свою завершальну стадію. Раптово спалахує гуцульська ватра, вогонь від якої буде запалено на всіх полонинах, кружляє довкола прощальний танок, і ватаг уже виводить своїх вершників у неблизьку дорогу. «У добру, щасливу путь! — благословляють учасники свята та гості полонинників. — Повертайтеся з честю...»
І вони неодмінно повернуться. Тоді, пізньої осені, коли на полонинах згасне до наступного сезону чабанська ватра, а її господарі у добрі завершать свої нелегкі труди, за що їх неодмінно люди пошанують.