Прочитавши у «Дні» (№6 від 12.01.2001 р.) дуже цікаву бувальщину «Зустріч з драконом», вирішив і я поділитися з читачами газети своїм життєвим випадком.
Це було приблизно у 1983 р. на моїй дачі, розташованій у найпрекраснішому місці Кароліно-Бугазької піщаної коси, що відділяє Дністровський лиман від Чорного моря.
Одного літнього дня, ближче до вечора, я вийшов за огорожу на пішохідну доріжку. Йду, навколо трава сягає до колін. Ще не зовсім стемніло. Бачу — щось по доріжці повільно пересувається. Пригнувшись, я побачив, що це їжак, який чомусь не втік у траву, а раптом зупинився. Я доторкнувся обережно (адже колючий) пальцями руки, але їжак не згорнувся, як звичайно, калачиком, а спокійно затих. І тут я роздивився на його спині між голками безліч якихось наростів величиною з середню маслину. Знявши літню кепку, я обережно, під лапки, взяв їжака. Він навіть не намагався втекти.
Повернувшись на дачу, я увiмкнув світло й поклав їжака на табуретку. Роздивився і зрозумів, що це кліщі учепилися в спину і п’ють його кров не одну добу. Колір їх був якийсь темний. Намагався відірвати їх пальцями, але все марно. Взяв плоскогубці і почав обривати цю нечисть. Нарахував 12 штук. За весь час «операції» їжак не поворухнувся. Потім я змазав йому спину гасом і випустив на асфальтовий майданчик між кухнею і дачею. Трошки полежавши, їжак, не поспішаючи, поповз за кухню під виноградник.
Наступного дня сиджу за столом,вечеряю. Бачу — з-поза кухні, iз-під куща винограду виходить на освітлений майданчик їжак, а за ним другий, трохи менший. Встав, підходжу до них. Вони не тікають, навпаки, тихенько прилягли. Нагнувшись, побачив на спині маленького (мабуть, їжачиха) біля п’яти таких же надутих кліщів. Знову спокійно проробив таку ж операцію й відпустив. Вони не поспішаючи віддалилися за рiг будинку. Але, що характерно, йшли так само, як і прийшли, тобто великий (їжак) першим, а вона — за ним.
Не знаю, чи приводив ще їжак своїх «друзів», бо я з’явився на дачі лише через місяць.
