Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Хліб наш насущний...

13 листопада, 2009 - 00:00

«Дніпропетровське «звалище» шокувало Україну». Так називалася стаття в № 175 вашої газети за 1 жовтня 2009 року. Дійсно, в Україні, яка пережила геноцид голодом, у когось піднімається рука викидати сотні кілограмів хліба! А чи не для того воно було зроблено, щоб знову в Україні підняти ціни на хліб? Мовляв, дивіться, як заможно живе народ України. Хлібом свиней, курей годують, як за радянських часів було. Чорним хлібом, який у нас у Львові коштував 13—14 копійок, годували свиней майже усі селяни. А школярі старших класів у середніх школах на перервах булочками білими по 3 коп. за штуку грали у футбол.

Як же навчити поважати хліб на дев’ятому році ХХІ століття?

Про хліб, про ставлення до нього потрібно говорити ще з трирічного віку дітям та їхнім батькам. Потрібно писати в газетах, журналах для дітей, щоб наші діти й онуки не росли невігласами, щоб для них, як і для нас, батьків і матерів, дідусів і бабусь, зі словами Україна, Батьківщина, Мир, Праця, Свобода, Рівність, Братерство, Батько, Мати поряд стояло слово Хліб.

Моральне ставлення до хліба — ставлення шанобливе. Потрібно пам’ятати, що хліб на нашому столі з’являється завдяки нелегкій праці людей 120-ти професій, у тому числі й шоферів вантажних машин. А тут якийсь шофер — по чиїйсь команді викидає сотні кілограмів хліба на звалище!

Економісти свого часу підрахували в масштабах країни ціну лише одного шматка викинутого на сміття хліба масою в сто грамів. Такі, здавалося б, незначні щоденні витрати в кожній сім’ї виростають у велику багатозначну цифру! Щоб заповнити її, необхідно виростити чимало тонн зерна.

Збереження цього шматочка хліба буде вагомим внеском кожного громадянина України у виховання морального ставлення до хліба.

Здавна у слов’ян існував звичай: люди, які переламали хліб, ставали друзями на все життя. Хліб — посланець миру й дружби між народами, він залишається ним і сьогодні.

Змінюється наше життя в Україні на гірше, хоча ми про це не дуже пишемо і говоримо у засобах масової інформації, переоцінюються цінності, а хліб-батенько, хліб-годувальник залишається найбільшою цінністю.

Із хлібом проводжали раніше на фронт. Із хлібом зустрічали тих, хто повернувся з війни. Хлібом поминали тих, хто вже ніколи не повернеться.

У кожного свій хліб і свій шлях. Кожний по-своєму пам’ятає, сприймає і цінує його. Але є для всіх без винятку одне загальне: хліб — це життя.

Володимир БРЕНЬКАЧ, Львів
Газета: 
Рубрика: