Шановна пані головний редактор газети «День»!
Учора дивився по телевізору передачу з Києва про те, що в Святошині будується величезний і дорогий собор Благовіщенський. Виникає питання, навіщо будувати в Києві такий дорогий собор за кошти держбюджету, коли в Києві й так є декілька соборів? Адже ці величезні кошти, що витрачаються на будівництво цього собору, могли піти на допомогу знедоленим інвалідам і пенсіонерам Києва? Ці кошти могли б піти на медикаменти, яких не вистачає лікарням Києва, на посилене харчування в лікарнях, яке зараз дуже погане. Викликає обурення, що чимало священнослужителів живуть невідповідно до своїх статків, їздять на дорогих іномарках — де вони беруть такі величезні гроші? Виходить, що вони збагачуються за рахунок віруючих, бідних пенсіонерів і інвалідів? Не виключено, що цим священнослужителям допомагають і багаті люди. Це спричиняє у людей обурення — краще б ці кошти йшли на допомогу інвалідам, дітям-сиротам, будинкам для людей похилого віку. Правильно В. Ленін говорив, що «релігія — це опіум для народу». Ваша газета повинна виступити з різкою критикою будівництва цього храму і незаконного збагачення багатьох священнослужителів м. Києва. І знедолений, бідний народ України буде вам вдячний за вашу справедливу критику цих жадібних до грошей священнослужителів м. Києва, та й усієї України.
Василь ПАВЛЕНКО, Дніпродзержинськ
ВІД РЕДАКЦІЇ
Газета «День» вдячна вам за лист, що стосується важливих тем нашого громадського життя. Уже неодноразово говорилося, що будівництво храмів в Україні, особливо храмів православних, не зовсім — скажімо так — відповідає як потребам віруючих, з одного боку, так і рівню добробуту суспільства, з другого. Тим паче, що більшість віруючих людей відвідує храми лише у великі свята, а звичайні богослужіння часто відбуваються в практично порожніх церквах.
У чому причина цього? Їх декілька. По-перше, десятиліття атеїстичного режиму майже знищили традицію постійної причетності наших громадян до церковного життя. По-друге, розкол українського православ’я призвів до ганебного суперництва між окремими церквами через віруючих, через храми. Я бувала в селах, де стоять три нові православні храми й усі — порожні. Звісно, це ненормальна ситуація. Третя причина — неправильно зрозуміла багатими людьми добродійність. Вони хочуть вислужитися перед Богом і водночас «прославитися» тим, що побудують храм. Замість того, щоб відремонтувати притулок для дітей або сільську лікарню, або просто допомогти грошима бідним людям (шукати довго не доведеться). Ми, однак, можемо лише висловлювати свою думку в цій ситуації.
Щодо добробуту священиків, то в цих обвинуваченнях не можна бути голослівним. Тут потрібні імена й докази зловживання тими коштами, що мають іти на інші — церковні, добродійні, шкільні — потреби. Наскільки мені відомо, церква своїх священнослужителів не надто контролює, якщо вони віддають належне «нагору». На наш превеликий жаль, усі листи читачів на церковні теми мають такий самий загальний, неконкретний характер, як лист Василя Дмитровича Павленка. На підставі таких листів можна діяти тільки незабутніми революційними методами — репресувати духовенство без суду, слідства й будь-яких доказів. Хоча мені також не подобається той безперечний факт, що наш клір, особливо православний, стає дедалі більше схожим на ті карикатурні фігури, над якими сміялися ще художники-передвижники ХIХ століття. Особливо неприємно бачити опасистих молодих червонощоких священиків на тлі худеньких змучених прихожанок-бабусь.
