Опублікувавши 9 лютого ц.р. лист Олексія Стефанюка з м. Ніжина «Чому вони стали наркоманами?», «День» запропонував читачам і експертам висловитися з порушених у листі питань (продовження теми див. у номері за 24.02.2001 р.). Сьогодні своїм баченням причин, які породжують підліткову наркоманію і пияцтво, та шляхів їх усунення ділиться шкільний психолог із Харківської області Віктор Васильович ГОРБАНЬ:
— Підштовхує нашу молодь до пияцтва і наркоманії наше суспільство. А хто ж іще? Адже наші діти зростають у тих суспільних умовах, які створено у нашій державі. А створили ці умови ті, хто найближче стоїть до молоді, хто має на неї найбільший вплив: сім’я і школа. А чому вони так діють? Бо «не відають, що творять».
Батьки в основній своїй масі педагогічно необізнані, але вони цього не усвідомлюють. А частина тих, хто все-таки розуміє свою виховну безграмотність, сподівається на систему освіти: мовляв, піде дитина до школи — там її і виховають. Таким батькам невідомо, що у шкільному віці формувати моральні і вольові риси — стрижень особистості — вже пізно, вони закладаються у ранньому дошкільному житті. Хоч би учителі їм сказали: «Ви на нас не розраховуйте, дитина виховується тоді, коли вона лежить ще поперек ліжка, та й у педагогічних навчальних закладах ми засвоюємо не науку про виховання, а лише педагогічну термінологію». Так мовчать учителі, бо кому ж це захочеться виставляти себе неуком? А того, хто насмілиться це сказати, колеги сприймуть як зрадника. От і замкнулося коло виховного невігластва.
Але не всі розраховують на педагогів, дехто впевнений у власних силах і розмірковує приблизно так: «От як дитина підросте і почне все розуміти, тоді я їй і розповім, як правильно поводитися». Коментарі до цієї позиції, як на мене, зайві.
Діти переймають усе, що роблять дорослі, — це загальновідомо, але потрібно бачити у різноманітності всіляких запозичень від батьків найголовніше — суть людини, її основу. А вона полягає у ставленні до інших: доброму чи егоїстичному, поважному чи зневажливому, чесному чи непорядному. Тільки моральні цінності не всі за цінності вважають, дуже поширене переконання, що чесність — то для дурнів.
Іще одна проблема виховання — суб’єктивізм оцінки власної персони. Майже кожен дорослий, навіть жахливий злочинець, упевнений, що він — прекрасна людина, а раз так, то все, що переймуть діти від батьків, — дітям на користь. А серед наших сімей чимало таких, у яких відбуваються регулярні хмільні застілля на честь різноманітних дат, у яких насолоди від задоволення фізіологічних потреб (їжа, сон, секс) цінують понад усе, в яких байдужі до духовних цінностей, бо просто їх не сприймають. Здорові сили нашого суспільства повинні протистояти впливу таких сімей на власних дітей, але це почнеться тільки тоді, коли дитячі заклади очолять Сухомлинські чи Захаренки. Але такі постаті на чолі наших шкіл — швидше виняток, аніж правило, а педагогіка Сухомлинського інколи добирається лише до окремих шкіл. І справа тут не в тому, що наша земля бідна на віддані дітям педагогічні таланти, біда в тому, що диктаторська система управління освітою, яка дісталась нам у спадок від Радянського Союзу, талановитих і чесних особистостей виштовхує, як чужорідні тіла.
У розмовах зі старими людьми я неодноразово допитувався — коли на селі вживали горілку більше: у 20-ті роки чи у 70-ті (це відносно стабільні десятиліття)? Відповіді були однозначними: раніше пили значно менше. Головна причина алкоголізації зрозуміла і без соціологічної освіти — це відчуження селян від землі, від повсякденних клопотів господарювання. Душевна пустота, що утворилася, потребувала заповнення, негативну роль зіграла і боротьба з церквою. Потрібно об’єктивно відзначити, що батьки, і особливо діди мого покоління, переважають нас працьовитістю, вмінням терпіти і зносити лихоліття. Коріння цього регресу — в зміні суспільних умов життя. А вони виявилися негативними для вольової сфери навіть дорослих, уже сформованих людей, а для нестійкої частини підростаючого покоління стали розбещуючими.
Поясню свою категоричність. Для більшості нинішніх дітей єдиною серйозною справою у житті є навчання, причому шкільні знання у середніх і особливо старших класах мало пов’язані з позанавчальним життям. Для тієї частини молоді, яка не збирається вступати до вузу, навчальна діяльність взагалі втрачає сенс, адже документ про освіту все одно дадуть. Позашкільні заклади охоплюють значно менший відсоток дітей, ніж він зафіксований в офіційних паперах. І звинувачуючи ці заклади в тому, що їх відвідує недостатня частина дітей, було б несправедливим, бо небагатьох зацікавлять заняття хореографією, музикою чи драматургією, технічна творчість майже не підходить для дівчат, спортивні секції вимагають великого терпіння, тобто вони не для слабкодухих, а якраз ця категорія молоді потребує особливої уваги. Тому частина учнівської молоді випадає (фактично, а не офіційно) з процесу навчання, і кількість таких, нічим серйозним не зайнятих, у масштабах України складає десятки, а може, й сотні тисяч.
Невеличкий екскурс у педагогічну психологію. Дітям для повноцінного розвитку необхідна щоденна, щогодинна різноманітна діяльність, та часто ця різноманітність після школи зводиться до простеньких дитячих ігор і телевізора. Придивіться, як малеча пишається, коли їй довіряють виконати якусь дорослу справу, придивіться, як хлопчики тягнуться до дорослої техніки. Але ці природні бажання наше суспільство не задовольняє, спотворюючи тим самим нормальний розвиток дітей. Взагалі проти трудового виховання, проти розвитку самостійності дітей у нас ніхто не виступає, але коли доходить до конкретних справ, то забороняється все, що може принести неприємності освітянським керівникам. Під приводом захисту дітей від експлуатації у нас дитяча праця заборонена. Але згадаймо недалеке минуле: невдовзі після 1 вересня учні сільських шкіл на два-чотири тижні покидали навчальні класи для збирання овочів, картоплі, буряків. Хіба це не експлуатація? Адже учні за свою працю нічого не отримували, до того ж вона була організована здебільшого на принципах зрівнялівки і позбавлена творчої складової. Така підневільна праця викликала у дітей лише одне задоволення — не потрібно було ходити на уроки, а старанні учні до неї ставилися різко негативно, бо вона відривала від знань.
Потрібно зменшити законодавчі обмеження на добровільну дитячу працю, особливо для тих, кому виповнилося 15 років. Відсторонюючи дітей від виробництва, ми тим самим підштовхуємо їх до пияцтва і наркоманії. Отримавши паспорт, людина повинна отримувати всі права й обов’язки громадянина України, а не вважатися неповнолітньою. А вік отримання паспорта доцільно знизити на рік. На вірогідне заперечення «А як же вони будуть голосувати, вони ж у політиці нічого не розуміють?» зауважу, що раннє включення юнаків та дівчат у політичні процеси тільки сприятиме зростанню їхньої політичної зрілості, формуванню активної життєвої позиції.
І неприпустимо, щоб справа освіти і виховання наших дітей, нашого майбутнього цілком знаходилася у веденні декількох не дуже високих посадових осіб, які у професійному плані нікому не підконтрольні й не несуть ніякої відповідальності за результати своєї роботи.
