Прочитала актуальну статтю диригента Мирона Юсиповича «Як побудувати нову оперу» («День», № 82 від 12.05.2005) і захотілося поділитися своїми думками.
Як давнішній і частий відвідувач київської Національної опери, можу сказати, що за своєю виконавською майстерністю і голосами — не просто гарними, а й прекрасними — наша опера могла б стати візитною карткою України. Розуміють це керівники багатьох зарубіжних оперних театрів, які роблять все для їхнього процвітання. І вони справді процвітають, залучаючи до роботи наших найкращих співаків.
Чим же їх так приваблює зарубіжжя? Високими ставками? Звичайно. Але не тільки. Підкуповує їх чітка організація роботи театру, яка не відволікає співаків від творчого процесу, і постійна завантаженість, а не разові виходи на сцену на один-три місяці.
Вікторія Лук’янець, наприклад, говорить про те, що у неї розписаний графік вистав на два роки наперед. А наші співаки часто працюють у режимі «швидкої допомоги». Диву даєшся, коли на запитання: «Хто сьогодні співає Джільду в «Ріголетто»? просять «передзвонити після 15-ї години». Великих афіш із повним переліком виконавців немає навіть у фойє театру в день вистави. Адже істинні меломани ходять «на виконавців». Це — світова практика.
Здавалося б, оперний театр у Відні не потребує популяризації, але інформованість глядача для нього є питанням престижу. На столиках у фойє лежать місячні програмки з провідними виконавцями та журнал «Prolog» про театральні новини (все це — безкоштовно). Використовують навіть живу рекламу: музиканти в перуках і камзолах роздають програмки концертів біля оперного театру і в місцях, де багато туристів.
Зараз відроджує свою минулу славу московський Большой театр. І значна заслуга в цьому створеної опікунської ради театру, до якої входять як представники творчої інтелігенції, так і меценати мистецтва. Ця рада головним чином визначає і репертуар, і фінансування театру додатково до державного.
У кінці минулого року в Київській філармонії відбувся чудовий перший сольний концерт солістки Національної опери Сусанни Чахоян у супроводі відомого оркестру народних інструментів під керуванням Віктора Гуцала. Це було свято для всіх присутніх. Відомий меломан із великим стажем і смаком, володар величезної фонотеки, яку збирав з юних років, І. Ліссов (хірург, який довгий час працював у М. Амосова) сказав після концерту про Сусанну Чахоян: «Володарка легкого сопрано з красивим тембром і добре вирівняними регістрами. Перехідні ноти звучать чисто й гарно. Цілком можна чекати, що згодом голос зміцніє і співачка зможе виконувати партії лірико-драматичного плану». Це дуже висока оцінка її виконавської майстерності. Такі концерти треба записувати та транслювати по телебаченню. До розуміння класичної музики треба готувати з шкільної лави, але це тема окремої розмови.
