Відверто кажучи, я вважав, що слово «інтелігенція» давно випарувалося із суспільствознавчих текстів. На жаль, це не так. Нещодавно довелося побувати на одному науковому заході, де у промовах, приправлених яскравими метафорами, це слово було окрасою програми. Говорилося, що «інтелігенцію треба підіймати», що «інтелігенція проспала комп’ютерну революцію» та багато чого в такому дусі. Цей дух, ці розмови про фантом, який чогось хоче та щось винен, про якісь його «соціальні функції» та інше — чи не марні це спроби зберегти застарілі форми мови? Або це від нездатності вдивитися в нову реальність та прийняти відповідну їй мову?
Якщо все ж таки визнати цю тему гідною уваги й розвитку, або, навпаки, поставити за мету, справляння по ній поминок, то говорити, на мій погляд, потрібно не про соціальну групу, а про індивіда — уявити інтелігента в антропологічному вимірюванні. І тоді буквально напроситься просте та зрозуміле визначення: інтелігент — це людина, якій огидне будь- яке ПРИМУШЕННЯ. У цій аксіомі міститься все, і, передусім, натяк на те, що повна ідентифікація людини як інтелігента можлива тільки через з’ясування його відношення до влади.
Вважається, що потреба примушувати вкорінена в біологію людини. Можливо, це так, але посилання на біологію не повинно використовуватися як виправдання. Навпаки, в міру духовного дорослішання суспільства ця потреба переходить в розряд того, чого потрібно соромитися, це — вада. Інтелігент уникає примушення по відношенню до себе, і не примушує інших. Справедливе зауваження про неможливість суспільного життя без примушення, про необхідність легального примушення не має для нього особливої сили. Уже тому, що будь-яка інстанція примушення персоніфікована, її представляє конкретна особа, жива людина. Чи не влаштоване життя так, що права примушувати, домагаються, здебільшого, люди із садистськими схильностями?
Людина стає інтелігентом у зусиллях свідомої індивідуалізації. Щоб уникнути примушення, інтелігент усамітнюється. Взагалі, філософія інтелігентів — індивідуалізм. Додам до цього, що у відомих концепціях соціогенезу (Платон, Т. Гоббс) початковим станом обирається стан розсіювання, коли кожен в самоті, і ніхто ні до кого не належить. Іншими словами, окремі індивіди сходяться, щоб жити в суспільстві (державі), «здогадавшись» про переваги такого образу життя. Мова, зрозуміло, не про історію, а про теоретичну конструкцію, в якій переважним є принцип первинності індивідууму. Індивіди, які об’єдналися в суспільство, дійсно отримують переваги, але разом з ними, на додачу, і примушення. Без нього дійсно неможливе суспільне життя загалом.
І все ж воно неоднорідне, це життя. Є в ньому три сфери існування, наче спеціально розраховані на інтелігента. На мій погляд, це, передусім, — РЕЛІГІЯ. Без сумніву, що таке міркування, таке тлумачення інтелігента, викличе загальну незгоду. У відповідь я можу тільки закликати тих, хто не погоджуються, відмовитися від смутних асоціацій, які виникають від слова «інтелігент», і прийняти, хоч би на момент читання цієї статті, запропоноване вище визначення: інтелігенту огидне будь-яке примушення. Тоді все стане на свої місця. Дійсно, через релігію людина звільняється від сили тиску земного буття. Цей світ стає об’єктом освячення. У результаті світ перетворюється, примушення покидає його. Не можна з примусу любити Бога та ближнього. Жодна релігія неможлива без особистої творчості, яка передбачає свободу.
Далі потрібно вказати на МИСТЕЦТВО. Тут людина — самотній творець. Він захоплений інтуїцією краси та прагне створювати образи, крізь які краса вбачається та стає доступною іншим. Можливо, художник примушує себе та свій матеріал. Однак суть мистецтва відкривається у ті моменти, коли він дивується самому собі, тому, що відкрилося в ньому, і присутності в світі свого витвору.
Нарешті, НАУКА. Почалася вона, як і мистецтво, з самодіяльності вільних індивідів, які споглядають природу та дивуються її феноменам. Вони писали один одному листи, і один меценат вирішив видавати їх окремою книжкою. Так виник науковий журнал та, як наслідок, — «невидимий коледж».
Три ніші, в яких нагромаджується інтелігентний люд — це, зрозуміло, усього лише модель, потрібна для чіткого визначення слова «інтелігент». Не треба наполягати на тому, що інтелігенти є тільки у релігії, мистецтві та науці. У широкому значенні інтелігент — це людина, яка всерйоз захоплена відповідними цінностями або фундаментальними цілями, які можуть оживити будь- яку діяльність. Ці цінності й цілі — суть Добра, Краси та Істини.
