Я мав рацію, коли писав (на превеликий жаль, ці мої думки не були оприлюднені), що «чисто пропорційна демократія» не для нас — Україна занадто велика держава і територіально і (навіть після п’ятнадцятирічного вимирання народу) за кількістю населення, щоб мати однопалатний парламент, обраний за партійними списками.
Потрібна ще одна — верхня — палата, де б відображалося територіальне представництво. Можна зробити її за зразком німецького Бундесрату, коли число депутатів від кожної землі залежить від кількості населення, чи за зразком американського Сенату, коли кожний штат делегує двох сенаторів незалежно від кількості виборців.
І називатиметься вона Радою земель. Нижня відповідно перейменовується у Центральну Раду. До речі, і перша Українська Центральна Рада (саме так вона називалася офіційно), обиралася за пропорційною схемою, хай і не прямо виборцями.
А все разом це називається Національними зборами України.
Тепер декілька слів про сучасне Українське козацтво. В умовах, коли воно розділене на півтора чи два десятки «гетьманатів» і «окремих отаманств», говорити про якусь його «державотворчу роль» не доводиться. Тому пропоную реорганізувати його за територіальним принципом, і ці територіальні відділи іменувати кошами чи січами, чи військом за назвами історичних земель, на яких вони розташовані (Волинська; Поліська — Житомирщина, Київщина; Сіверська; Слобожанська (Слобідська); Приазовська; Чорноморська; Кримська; Подільська; Лівобережна — Полтавщина; Правобережна — Черкащина; Запорізька; Прикарпатська і Карпатська Січ — Закарпаття, Буковина).
При такій структурі і керівне крісло для кожного сучасного гетьмана чи головного отамана знайдеться і буде збережено організаційну єдність Українського козацтва. А його закордонні організації реформуються в Міжнародну організацію друзів Українського козацтва (скорочено МОДУК) з обов’язковим включенням туди Кубанського козацтва як найбільшого закордонного складника Українського козацтва.
Тільки в такому вигляді це може дати відповідний результат — піднесення українського патріотизму на якісно новий — державний, державотворчий рівень. І не треба буде «винаходити велосипед» у пошуках «нової, професійної армії». Українське козацтво — не сучасне, поділене на конкуруючі угруповання, а історичне — дає приклад такої армії.
В іншому випадку всі ці «гетьманати» і «головні отаманства» тільки компрометують ідею відродження Українського козацтва.
Можна мене запитати — а як стикується ситуація у Верховній Раді з обстановкою в Українському козацтві? Запевняю — безпосередньо: Верховна Рада, як дзеркало, відбиває ту «хуторянську», «містечкову» суть української політики, яка притаманна всім елементам українського суспільства, в т. ч. Українському козацтву. Або, як колись казав перший всенародно обраний президент: «Маємо те, що маємо». І ображатися за «погану», «не ту» Верховну Раду можемо тільки самі на себе.
