Шановна редакціє газети «День»!
Вашу газету передплачую вже другий рік і можу сказати багато хорошого і про актуальність, і про правдивість багатьох матеріалів газети. Особливо вразила мене невелика стаття Клари Гудзик «Родючий грунт, або Подвійна мораль» («День», 4 грудня 1998 р.; про майже узаконений «народний» звичай красти «нічиє» майно). Вперше я зустрів так яскраво зображену на папері правду про злодійську систему нашого радянського і пострадянського життя.
Мені здається, що нинішня влада думає і діє так само, як це було за часів радянських «вождів». Пенсія сорок гривень — «Навіщо старому більше?» Зарплатні сто гривень також достатньо, адже дирекція неофіційно доплатить ще щось (зокрема, щоб уникнути драконівського податку на зарплатню). Мав змогу спілкуватися з іноземцями, які ніяк не можуть зрозуміти, чому в Україні не можна відкрито платити велику зарплатню людині, яка ці гроші дійсно заробляє. А це, зокрема, тому, що більше 50% потрібно віддати державі — щоб колись вона, держава, можливо (!) сплачувала злиденну пенсію цьому працівникові.
Зараз каса нашого Пенсійного фонду порожня. А ви не знаєте, чому? То згадайте шикарні «Мерседеси», вілли тощо. Суспільство, яке звикло красти й приховувати, не звертає уваги на такі дрібнички. Чи змінилося щось за роки «царювання» теперішнього, як то кажуть, «глави»? Стало навіть «краще». Краще для тих, над ким тепер не висить дамоклів меч партійної дисципліни та відповідальності, для тих, хто має владу або близький до цієї влади, для тих, хто не може спати, не «взявши» що-небудь, або в кого «біль» у руках, коли йде додому ні з чим. Ну а що ж совість? Де вона? Чи є вона, хоч якась, у цьому суспільстві? Її знищено отруйною системою. І тому я розумію емігрантів, які залишають Батьківщину, їдучи, як вони думають, від злиднів у краще життя. Насправді — вони тікають від отрути, яка вбиває їхню душу.
Біблія каже про те, що немає влади не від Бога. Й існуюча влада встановлена Богом. Так чого ми бідкаємося й скаржимося на владу? Чи заслужили ми чогось кращого від Бога? Ні, аж поки не переборемо оті гени, які виправдовують крадіжки, поки ми готові на все, аби мати імпортний телевізор, кришталь, червону рибу на святковому столі (втім, у наші дні вистачило б і вареної ковбаси, в якій вкрадене м’ясо замінене на папір). А до того часу матимемо владу, яка думає, як покійний Леонід Ілліч, або і зовсім не думає про народ.
Колись принцеса Ангальт-Цербська (майбутня імператриця Катерина II) писала додому з Росії, що їй дуже подобаються тутешні люди, бо з ними можна робити все що завгодно: дерти з них три шкури, обкладати фантастичними податками — вони все одно мовчатимуть. Згадую ще, що колись у вашій газеті я прочитав вислів Івана Франка про безхребетність нашої нації. Якось воно все одне до одного, все сходиться з нашими часами.
Те, що я прочитав у вашій статті, торкнулося найболючішого з моїх спостережень. Ще багато чого можу сказати, наприклад, про те, кому насправді служить гуманітарна допомога. Але — вже іншим разом. Щиро дякую, з великою повагою ваш читач
В.Г., Одеса
P.S. Не підписуюся повністю і не даю своєї адреси: підозрюю, що є цензура листів, які надходять до опозиційних чи просто об’єктивних газет. А я відповідаю не лише за себе, а й за людей, які поряд і довірилися мені.
