(Відгук на статтю Наталії РОМАШОВОЇ «Леонід КРАВЧУК: Мені здається, що всім має бути соромно... Всім», «День» №126, середа, 1 серпня 2007)
Чи багато у нас розумних, кмітливих людей? Немало, і в різних галузях людської діяльності, як у матеріальному виробництві, так і в багатогранній творчій роботі. Звичайно, є такі у віддалених селах і у великих містах. Але щоб кількісно виразити їх, назвати якісь цифри, то такого не доводилося ні чути, ні читати в популярних або інших виданнях. Ніде й ніколи, навіть і не сподівався колись побачити таке. Аж тут знайомлюся з розмовою кореспондента з колишнім президентом України Леонідом Кравчуком: Леонід Макарович, між іншим, повідомив, що в партії СДПУ(о), до керівництва якої він входить, напередодні торішніх виборів до Верховної Ради у березні нараховувалося 370 тисяч членів партії, а зараз їх виявилося 20 тисяч.
То що ж це таке? Виходить, за один рік з місяцями набралося скільки прозрілих? Показники вражаючі, аж дух захоплює. Міркуй, хто як захоче. Це прогрес чи відступ, добре чи погано? Чи щось інше? А проте, над цією обставиною в першу чергу нехай роздумують ті, хто причетний до названої партії.
І далі, говорячи про наших політиків, Леонід Кравчук оцінює їх досить критично і навіть вважає, що всім нам має бути соромно. Всім? На цьому варто зупинитися. Політична криза в країні з’явилася не зненацька, назрівала вона поступово і давно, ще в попередньому складі парламенту. Так і набралося стільки порушень в його діяльності, починаючи від регламентних і аж до блокування роботи Конституційного Суду, що врешті-решт і призвело до нових дострокових виборів.
А що, раніше не велися політичні баталії в стінах Парламенту? Та скільки завгодно, ще з перших днів незалежності. І вони ж є складовою, нарівні з правовими, етичними, філософськими поглядами, системи суспільної свідомості, яку називають ідеологічною. Давно ми не чули нічого про пам’ятну всім нам з радянських часів ідеологічну роботу. Навіть починаємо вірити, раз соціалістична ідеологія відійшла у минуле, то й ідеологія зникла і більше нам непотрібна. В Конституції про це записано так: «Суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності». Немає заперечень, бо в світі немало ідеологічних доктрин, основними з них є консервативна, ліберальна, соціалістична, і відповідно, є такі політичні партії, які сповідують ці принципи, змагаються за них, приходять до влади, потім за підсумками виборів поступаються іншим партіям, і все це в одній і тій же країні. А ось продовження цієї статті Конституції вже сумнівне, викликає деяку розгубленість. «Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова».
Держав без ідеології не існує. Кожна з них має свою, виходячи з її історичного розвитку, самобутності, культури, міжнародних взаємовідносин. Наприклад, ідеологія США — це дух новаторства, творення, здобуття першості, успіху. Американці мають великі досягнення у промисловості, сільському господарстві, вони збудували великі міста, прекрасні шляхи сполучення, виготовляють першокласні й різноманітні вироби і товари. Але в 1961 році перший політ людини в космос здійснив Радянський Союз. Для Америки це стало великим потрясінням. Як це могло статися? Негайно запрацювали урядові комісії, почалися пошуки, де і в чому вони відстали. І дійшли висновку, що шлях у космос лежить через освіту, наукові й технічні відкриття. Направили значні кошти в ці галузі і вже через декілька років, наприкінці тих самих шістдесятих зайняли домінуючі позиції в космічних польотах.
Шістнадцять років тому відбулася зміна суспільно-політичного ладу. Закінчилося будівництво соціалізму, Україна стала незалежною, правовою, демократичною, а на зміну соціалістичній ідеології прийшла нова — ідеологія розбудови держави і реформування, яка почалася з приватизації, переходу до ринкових відносин. Пам’ятаю, і я колись стояв у черзі в ощадбанку, щоб отримати ваучер чи майновий сертифікат. І кудись його здав, на цьому все й скінчилося. Дехто продавав за дрібні гроші, один мій знайомий якось отримав дивіденди в розмірі однієї чи двох гривень з копійками. Приватизація виявилася вигідною для керівництва підприємств, тих, які мали доступ до товаро-матеріальних цінностей і, звичайно, представників влади. Потім пішли різні схеми, доведення господарств до банкрутства і купівля їх за безцінь, різниці в цінах, вивезення матеріалів за кордон. Все це призвело до того, що люди назвали розкраданням народного добра, почалося збагачення окремих осіб, купівля ними дорогих автомобілів, зведення нових будинків. Тому й виникло питання: яку державу будуємо і для кого.
Внаслідок погіршення життєвого рівня населення дехто впритул зіткнувся з бідністю, інші з виробництва перейшли в торгівлю, другі виїхали на заробітки за кордон. В розбудові й реформуванні взяли гору користолюбство і нажива, де без криміналітету не обходиться. Тому про ідеологію в Україні керівництво сором’язливо й не наважувалося згадувати, вважало за краще сховати голову в пісок, ніж про неї де-небудь обмовитися. Кому ж хочеться виставити себе на посміховисько всьому світові, адже здирництво і корупцію ніхто не вітає. Правда, був один такий випадок, коли президент Леонід Кучма несподівано заявив у своєму виступі, що у нас національна ідея не спрацювала. Але без національної ідеї ми залишимося довічними рабами на своїй землі.
Наближаються вибори — перевірка на зрілість. Найбільш чисельна Партія регіонів торжествує, на своєму з’їзді вражає новими технологіями, пишними феєрверками. І поповнення прибуло, з’явилися перебіжчики, з інших партій. Знаменно, що ведучі концерту, влаштованого для делегатів з’їзду, вели програму вдвох і двома мовами, цим ніби підкреслюючи, що українська мова обов’язково повинна вживатися в парі з російською. А більше нічого особливого, все те ж, що й було раніше. Нове тільки те, що СДПУ(о) вирішила підтримати Партію регіонів, бо сама не йде на вибори. І правильно робить, немає ніякої перспективи. А дехто допускає навіть можливість їхнього об’єднання.
Між тим зміни назрівають, і великі, вони вже давно очікувані і ось-ось стануться, не можна ж довго діяти всупереч здоровому глузду. Але тільки тоді, коли ці сподівання будуть закріплені в перемозі блоків «Наша Україна — Народна самооборона» і БЮТ, коли вони утворять більшість у новому парламенті та сформують уряд, який діятиме в злагоді з Президентом. Саме така єдність є запорукою успіху.
