Сьогодні на відносини України та ЄС вельми впливають різні аспекти зовнішньої політики нашої держави. Як приклад можна взяти ситуацію навколо нафтопроводу Одеса — Броди: спершу прийняли одне рішення — про транспортування нафти в напрямку Плоцька, а потім — фактично під тиском російської сторони — про реверс.
А загалом відносини з Росією для України є своєрідним «лакмусовим папірцем» нашої здатності (або нездатності) проводити незалежну зовнішню політику. Попри те, що вага Росії як партнера для України дуже велика, відносини між нами повинні бути рівноправними. У Росії — свій вибір, Україна задекларувала інший, і саме з цього слід виходити, хоча Росія і не зацікавлена в тому, щоб Україна зближувалася з ЄС.
Настав час завершити період євродекларацій і євросимуляцій та перейти до реальних кроків, що свідчили б про пріоритети нашого курсу на європейську інтеграцію. Ми ж досі тільки те й робимо, що промовляємо голослівні риторичні фрази. Європейці це бачать і не можуть приховати здивування, що Україна, будучи потенційно сильною країною, насправді сьогодні маргінальна і не може навіть забезпечити безповоротність демократичних реформ. Євросоюз навіть не говоритиме про лібералізацію візового режиму з країною, що рухається до авторитаризму. З Росією в ЄС ситуація інша: Росія — це сировинний донор ЄС. А Україна таких аргументів не має. Буде Україна демократичною — будуть хороші відносини з ЄС. Тому ЄС вичікує, поки не буде остаточно зрозуміло, яким шляхом йде Україна — європейським чи протилежним йому.
Нашому новому керівництву треба якнайшвидше остаточно визначитися, куди ж ми йдемо. Не варто повторювати помилок старої влади та проводити «багатовекторну гру», оскільки такого «гравця» можуть дискваліфікувати на тривалий термін. А зволікання в наших умовах — це втрата останнього шансу просування до європейських цінностей й умов життя.
