Високий саміт керівників 27 країн — членів ЄС, присвячений Грузії, випадково проходив у день початку Другої світової війни, котрій, як відомо, передувала анексія гітлерівською Німеччиною чужих територій. Заплющивши очі на це, тодішній англійський прем’єр Чемберлен, повернувшись з Мюнхена, патетично заявив: «Я привіз вам мир!». Про це нагадав нам, нинішнім, два тижні тому один із західних коментаторів резолюції унійних політиків. У Тбілісі чекали чогось більшого... Регулярно знайомлюся із західними радіовипусками «Євронет», його аналітичними матеріалами. Привертають увагу й новини та обговорення різних питань з участю парламентських політиків, поважних представників влади у медіа наших західних сусідів, особливо коли це певною мірою стосується України. Так от, унійна Європа не погоджується з наміром Кремля оголошувати колишні «совєцькі» республіки, а власне — Україну, сферою свого впливу та інтересів. А це вже про щось свідчить. Щодо нашої країни, яка межує з ЄС, то тут унійні лідери мають свої плани, що не збігаються з кремлівськими. Передбачалось, що на вересневому саміті Україна—ЄС у якомусь конкретному варіанті нашій країні буде надано статус асоційованого члена, і це буде успіхом європейської політики В. Ющенка. Деякі учасники саміту вважають, що Захід не покарав належно Росію за агресію проти Грузії. Зруйнувавши грузинську економіку та інфраструктуру, Москва, на їхню думку, змушує Брюссель до її відбудови. Інші говорять, що Євросоюз зайняв тверду позицію щодо імперської поведінки Москви. Росію уже не називають серед членів «Великої сімки». Вашингтон гальмує її вступ до Світової організації торгівлі, відкладено на невизначений час переговори Брюсселя про нову угоду партнерства з цією країною, західний капітал поступово тікає з неї. В торгівлі країн ЄС на Росію припадає заледве чотири відсотки. Євросоюз розробляє нову стратегію енергетичної безпеки. А Кремль поспішно складає список європейських країн, які ставляться до російського Ведмедя неприхильно, нейтрально і добре, та публікують його у контрольованих владою ЗМІ. Спроби роз’єднати консолідовану позицію членів Євросоюзу тривають... Найбільше зауважують цю підступну політику ті країни й народи, які входили до складу «братнього» соцтабору.
Хто підготував цей політичний хаос?
Своє ставлення до подій, що сталися у нашій Верховній Раді на самому початку її осінніх засідань, ваш автор як людина і громадянин частково уже висловив у «Дні», й повертатися до них буквально за кілька діб не планував. Спонукала стаття Юрія Андруховича у відомій польській газеті Rzeczpospolita («Республіка») та публікації про цей несподіваний «київський вибрик» в інших західних виданнях, зокрема німецьких. Знаний у Європі український письменник і публіцист серйозно стурбований політичною ситуацією в нашій країні, яка вкрай загострилася відразу після обнадійливого для України високого саміту ЄС, 1 вересня. (Нагадаю: цей саміт унійні лідери скликали з приводу недавньої російсько-грузинської війни та тривожних «загадок» поведінки Москви на пострадянському просторі.) Неочікувано для Заходу прем’єр-міністр і ватажок блоку свого імені Ю. Тимошенко вкупі з депутатами В. Януковича та комуністами звели президентські права і повноваження політичного керівника держави В. Ющенка до мінімуму, полегшивши можливість його імпічменту, ще до очікуваних виборів. Чим відповість Президент на цей загадковий бунт? Чи забезпечив себе в достатній мірі юридично для розпуску цього парламенту й уряду, який дев’ять місяців фактично продармував, не маючи навіть затвердженої ВР програми діяльності Кабміну? Західні коментатори дивуються, чому розпалася українська «помаранчева» команда. Ніби не знали, що «сердечно-білі» не були «помаранчевими» принаймні з осені 2005 року й розходження між ними доволі принципові. Юрій Андрухович вважає, що між Ющенком і Тимошенко вже не один раз пробігала чорна кішка, а потім вони знову сходилися. «Так буде, — каже він, — і цього разу. Треба лише почекати трохи — і Юлія Володимирівна, зміцнивши свою особисту владу, знову стане прозахідною»... Вірте, пане Юрію, вірте; якщо захочете, напишіть навіть листа до неї. Я ж, скромний Ніхто, бачу дещо інший розвиток цього сюжету... Та повернімось до західних коментарів згаданої акції у ВР, розробленої, очевидно, заздалегідь, потай і не в стінах парламенту, котру Президент назвав «початком політичного та конституційного перевороту». Зацитую дещо з висловленого нашими європейськими партнерами: «Україна мала шанс уже найближчим часом влитися в конкретний процес приєднання до Євросоюзу, але таким кроком Верховної Ради його змарновано». «В Євросоюзі були противники вступу України до ЄС та НАТО, що засвідчила квітнева зустріч у Бухаресті. Після серпневих подій на Кавказі вони переглянули свої позиції. Запізно!» «Захід тепер не знає, що йому робити, з ким і як вести справу в цій країні. А потрібна швидка реакція». Часто виникає запитання, чи розуміє Тимошенко, що робить, і чи є вона «тонким політиком». У п’ятницю 5 вересня польський прем’єр Д. Туск побував у Німеччині, де зустрівся з унійним діячем Г. Петерінгом й обговорив з ним, крім грузинських справ, українське питання, пов’язане з розпадом правлячої коаліції. Так дипломатично, тобто туманно, було повідомлено про цю поїздку. Медіа звернули увагу на те, що Держдума Росії привітала вчинок Ю. Тимошенко, хоч у цілому російські політики не виказують своїх емоцій з цього приводу. Окремі видання наводять слова знаної в інтелектуальних колах Оксани Забужко: «За всіх моїх до нього претензій, Ющенко, як показали останні події, єдиний, для кого національні інтереси України — не порожній звук. А Янукович і Тимошенко — не більше, ніж користувачі території. Якщо до президентських виборів домчить усе та ж трійка наших «головних гравців», доведеться знову ж, як 2004-го, голосувати за Ющенка». Залишаю це без коментарів.
