Наше життя так влаштоване, що в ньому завжди є ведучі та ведені, лідери та підлеглі, верхівка та низи, або, переходячи на найдавніші штампи, — «вовки» та «вівці». «Вовки» звикли в усьому покладатися на силу. Для того, щоб тебе в усьому світі визнали «найдемократичнішою» країною, треба мати військовий бюджет, співмірний із військовим бюджетом усіх інших країн світу, разом узятих. Проти такого аргументу словами не обійдешся. Особливість світу влади в тому, що він є такою сферою життя, в якій основним чинником є сила та вміння її застосовувати. Так, влада в будь-якій країні цинічна та нахабна, така природа влади, без цього політики не буває (як і без блефу, але такого, який маси сприймають усерйоз). Будь-яка влада проводить інтереси тих, хто її найняв. Можна назвати їх кланами, можна фінансово-промисловими групами — суть не міняється.
З огляду на свій досвід, тварини знають, від яких хижаків і як слід їм захищатися. Щоб вижити в цьому світі, необхідно дотримуватися деяких правил, які не вивчиш за книжками, їх треба отримувати на практиці, коли залишишся сам на сам із природою. Ці навички швидко набуваються, й основною проблемою стає вміння заздалегідь розпізнати наближення загрози, щоб зуміти вчасно зреагувати.
Але особливу небезпеку становлять «вовки» в овечій шкурі. Вони солодко співають, м’яко стелять, лише зуби в деяких і зараз проглядають. Наприклад, Юлія Тимошенко — типовий представник влади, яка будь-яку проблему звикла вирішувати силою — «вперед на штурм, земля горітиме під їхніми ногами!» Особливо «попадаються» «ягнята», які з «вовками» в реальному житті ще не стикалися. Вони — прямолінійні, принципові, безкомпромісні, — не знають, що таке подвійна гра, не знають, що необмежена свобода «овець» означає їхню беззахисність. Скривджені «вовками» та потерпілі від них вважають, що десь є такі «пухнасті вовки», які зовсім не кусаються та м’яса не їдять.
Люди, навчені життям, знають, що нічого нового від них чекати не доводиться, хоч що б говорили вони про свободу, — будь-які «вовки» свої проблеми однаково вирішуватимуть за рахунок «овець». Потрібна не стільки нова «зграя вовків», скільки безпечне середовище проживання, а для цього треба поставити всіх «вовків» у рамки, що обмежують свободу їхньої влади, встановити їм межі. Або, переходячи на іншу мову, законодавчо обмежити їхні можливості. Й отут знову постає питання про реформу, що слугуватиме гарантією виживання для всіх: як для «вовків», так і для їхніх слабших побратимів. За нинішньої системи влади одна людина, президент, не змогла б одночасно виражати протилежні прагнення та не підгравати одній стороні за рахунок інтересів другої. А парламент зможе враховувати протилежні прагнення — для нього це нормальна практика: захищати інтереси всіх із урахуванням не лише сили політичних гравців, а й інтересів виборців, які стоять за депутатами.
Прихильникам як одного кандидата на посаду президента, так і іншого, не потрібні поблажливість і любов із боку опонентів. Їм треба, щоб їх поважали, поважали їхній вибір і їхню життєву позицію, а не ставилися до них зверхньо.
Хто зазвичай голосує на виборах проти наявного порядку? Більшість тих, хто ним невдоволений, не задоволений своїм життям, умовами для самореалізації, за якими стоять проблеми в особистому житті, сімейному, на роботі з начальником. І невміння захищати себе ОСОБИСТО, вирішувати свої проблеми людина компенсує ілюзією того, що, взявши участь у масовій дії, вона може щось вирішити в житті країни. Але, як кажуть, «а вранці вони прокинуться». У тих регіонах, де місцева влада забезпечувала голоси «правильному» кандидату, вона ж — у разі його приходу до влади — і залишиться, і діятиме, як і раніше. Залишаться ті самі проблеми в особистому житті, ейфорія поступово мине і виявиться, що нова стара влада «дере» ще більше, але поїзд уже пішов. Апатія мас і депресія активних відвідувачів Майдану нам забезпечені. (І зазначу, що ці явища вже мають місце у тих, хто повернувся з ейфорійної дійсності, яка панує на площі, до реального життя.)
Звичайні громадяни сподіваються, що новий начальник країни прийде та наведе порядок. Але самі захищати себе не вміють і не вмітимуть, бо зайняті не своєю справою. Вони вважають, що самі вийшли на площу. Справді, там багато людей, щиро переконаних у чистоті своїх помислів, які не підозрюють, що їх вивели. Задовго до голосування був підготовлений грунт, усіх переконали, що будуть фальсифікації. З якою помпою готувався паралельний підрахунок протоколів, і як швидко про нього всі забули. Все було підготовлене з розрахунку на вплив вулиці, і в потрібний момент робота з її організації закипіла. Щоб керувати такою масою людей, необхідно мати розгалужену мережу підготовлених помічників, послуги яких, на відміну від добровольців, уже коштують чимало. Результати показують, що вони заслужили цих грошей. Я розумію, бабусі пиріжки приносять, але намети, харчування, обмундирування, зв’язок, символіка — витрати чималі. І вулиця глибоко помиляється, коли вважає, що вона знову зможе вийти, якщо вже ті, кого вони привели до влади, порушуватимуть їхні права. Хто виділить гроші на тривале інформаційне забезпечення, організаційну підготовку цих інструкторів, що займає від трьох місяців до двох років, і хто зможе виділити гроші на проведення акцій? Знаючи, як організовують такі акції, вони самі по відношенню до себе цього не допустять.
Життєвий досвід задарма не приходить. За все в житті треба платити, і за прозріння також — чого хотіли «мирні революціонери»: влади чи процвітання України? І якщо в країні створена така ситуація, що будь-який із двох претендентів, які сідають у крісло, розриває країну, нам би знадобився новий вибір. У кінцевому результаті, людське життя зводиться до взаємодії двох людей, які мають різну природу, але в результаті якої з’являється нове життя.
