Дані, наведені у статті Володимира Кресіна «Чому нас стає менше. Причини демографічної кризи в Україні» («День», №33) , просто жахають і дуже важко вкладаються у свідомість нормальної людини: «За період з 1993 по 2001 р. населення України зменшилося на 3,35 млн. осіб»; «За рівнем максимальної смертності й мінімальної народжуваності на 1000 осіб Україна вийшла у «лідери» серед європейських країн... Смертність порівняно з 1985 — 1990 р. зросла на 26,4%... Народжуваність за останні 10 років знизилася вдвічі... Згідно з оцінками ООН Україну віднесено до країн, що вимирають...». Пояснюючи причини такого становища, автор робить висновок, що «в основі демографічної кризи лежать економічні чинники». Чи справді це цілком відповідає дійсності?
Згадана стаття написана не емоційним аматором, а фахівцем — співробітником Українського науково-дослідного інституту екологічних проблем. Тож хоча б для самоперевірки своїх висновків авторові, мабуть, варто було б порівняти демографічне становище в Україні з демографічним становищем, що склалося у багатьох країнах світу. Незаперечні ж дані статистики свідчать про те, що найвищий рівень народжуваності, приміром, у Китаї спостерігався саме тоді, коли економічне становище нинішньої України населенню Китаю снилося хіба що у рожевих снах. Та й взагалі — приріст населення планети відбувається не за рахунок зростання народжуваності у найрозвиненіших державах, а за рахунок «надмірної» народжуваності у найбідніших країнах Південно- Східної Азії та Африки. Отже, висновки автора потрібно сприймати, м’яко кажучи, з великими пересторогами.
Тепер щодо зубожіння населення. Якось у приватній розмові редактор додатку до журналу «Дім. Сад. Город» — газети «Зелений календар» Анатолій Таран сказав мені: «Подивіться на наших людей на вулиці, у транспорті тощо. Вони що — одягнені у лахміття? І невже у магазинах та на ринку нічого не купують? А хіба їхній зовнішній вигляд свідчить про те, що вони недоїдають? Ні, я щось не бачу, щоб нація голодувала». Додам і від себе: а наскільки збільшилась кількість автомобілів у приватних власників? Скільки за останні десять років придбано громадянами квартир, у яких зроблено так званий євроремонт? Для кого споруджуються будинки з квартирами поліпшеного планування? Скільки хоромів зведено на садівницьких ділянках? Не чув я, щоб і наші ресторани, бари, нічні клуби, яких останнім часом «наплодилося», мов грибів після рясного дощу, банкрутували...
Так, порівняно з кінцем 80-х — початком 90-х років життєвий рівень населення країни значно знизився. Проте аж ніяк не такою мірою, як це змальовують у ЗМІ та з багатьох трибун. Справа в тому, що у «тіні» (тобто там, звідки не сплачуються податки) перебуває значна частина української економіки, а брехня настільки проникла у всі сфери нашого життя, що навіть найкваліфікованіші та найскрупульозніші статистики не мають можливості відтворити у цифрах реальний стан речей. Чи є ще у світі країни, громадяни яких, отримуючи жалюгідну допомогу по безробіттю, із шиком роз’їжджають у «Мерседесах»? Хто дійсно перебуває зараз майже у стані коми — так це наука, освіта, культура, медицина, збройні сили. Бо за нинішніх умов держава просто не в змозі їх фінансувати. Ось де справжня загроза можливим (якщо докорінно не змінити ситуацію) потрясінням, які можуть призвести державу до колапсу, а її населення — до тотального зубожіння.
З паном Кресіним можна цілком погодитись у тому, що стосовно економіки України слово «реформи» треба брати у лапки. Проте смислове наповнення цих лапок автором статті та автором цього листа має суттєві розбіжності. Так, це були переважно не реформи, а звичайнісінький кримінал — пограбування, розкрадання усього, що можна було вкрасти. І вивезення коштів за межі країни. А от щодо того, що «відмова від ідей колективізму (чи не від колгоспів? — Ю. С. ) і альтруїзму та перехід на ідеї індивідуалізму й егоїзму (інтереси особистості — понад усе) призвели суспільство до кризи і бездуховності», то мушу зазначити, що саме цивілізований індивідуалізм, тобто надання кожному індивіду суспільства якомога ширших можливостей для реалізації в умовах конкуренції особистих здібностей, підприємливості та ініціативи, і є вирішальною передумовою розвитку суспільства, його прогресу, а отже — і якомога кращого задоволення потреб і усього суспільства, і кожного його члена зокрема. Стосовно альтруїзму, то, на моє переконання, формулу «інтереси особистості — понад усе» потрібно дещо підкоригувати: «інтереси КОЖНОЇ особистості (мається на увазі — у цивілізованих країнах. — Ю.С. ) — понад усе». Тоді стане цілком зрозумілим, чому у цих країнах не лише працюючі отримують високу заробітну платню, а й добре захищені соціально пенсіонери, інваліди, безробітні, багатосімейні тощо.
Не можна знову вести країну шляхом колективізму (тобто колективізації), конфіскації вже переданої у власність людям землі й т. п. та «альтруїзму», який полягатиме у підтримці ледь помітного пульсу в убогих та знедолених.
