Мас-медіа, повідомляючи про саміт «Планета Земля», що відбувся нещодавно у Йоханнесбурзі, відзначали, що окрім відомих козирів — відмова від ядерної зброї і закриття ЧАЕС — у нас є неабиякі досягнення щодо збереження довкілля. Спробуємо розібратися, а заодно — поділюся своїми міркуваннями щодо перспектив країни на шляху до сталого розвитку.
Цифри та цитати, що наводяться нижче, запозичені з доповіді заступника директора Інституту сталого розвитку Віктора Вовка «Україна в контексті сучасних тенденцій і сценаріїв світового розвитку».
За індексом екологічної сталості (ІЕС), який був представлений під час саміту в Давосі у лютому 2001 року, Україна займала 110 місце серед 122 країн. А вже цього року — 137 місце серед 142 країн. Такий комплексний показник енергозатратності та забруднюваності економіки країни як обсяг викидів вуглецю в атмосферу від спалювання викопних видів палива, який припадає на $1 млн. виробленого ВВП, зріс «в Україні протягом 1992—99 років …майже на 30% — з 455 тонн до 585 тонн». (У середньому в світі — 150 тонн на $1 млн.)
«Енергомісткість ВВП України за цей період зросла ще більше — в 1,52 раза». При цьому «за останні 10 років у структурі ВВП України різко зросла частка сировинно- та енергомістких і водночас найбільш забруднюючих довкілля галузей промисловості — гірничо-металургійної й паливно-енергетичної, а також хімічної й нафтохімічної — з 23% у 1991 р. до 58% у 2000 р.…
…Сформувалася яскраво виражена сировинна спрямованість експорту… Частка матеріало- та енергомістких галузей в українському експорті сягнула близько 60%, причому 40% від усього експорту припадає на продукцію лише однієї галузі — чорної металургії. …
В Україні ж залишаються переважно занапащені гірничими підприємствами землі та довкiлля, якi забруднються відходами і викидами гірничо-збагачувальних та металургійних заводів...»
Усе це свідчить «про невпинний процес структурної, технологічної та ресурсно-екологічної деградації в Україні в останні десять років і поступового виродження її економіки до рівня архаїчного індустріалізму».
Український бізнес живе за давно засудженим принципом — одержання приватних прибутків за рахунок погіршення загального добробуту і якості довкілля. «У діях вітчизняних підприємців домінує вузько утилітарний і тимчасовий підхід, що спрямований на швидке отримання надприбутків... Більшість великих українських бізнесменів заклопотані передусім визискуванням особистого прибутку з архаїчної індустріальної бази, що залишилася від часів СРСР…»
Ще у середині 90-х років минулого століття Україна взяла на себе міжнародні зобов’язання розробити Національну стратегію сталого розвитку. Національну комісію сталого розвитку при Кабінеті Міністрів було створено лише 30 грудня 1997 року на суто бюрократичних засадах. Підсумком виявилась «повна безрезультатність існування цієї Комісії» і, відповідно, провал з розробкою Національної стратегії, яку Верховна Рада мала ухвалити до 2002 року.
Нас постійно переконують у тому, що альтернативи атомній енергетиці для України не існує. А насправді? З доповіді Інституту Всесвітнього Спостереження (ІВС): «Електрика від джерела енергії, що колись описувалось як «занадто дешеве, щоб міряти», тепер стала занадто витратною, щоб її використовувати. Питання вже навіть не в тому, чи економічно будувати атомні станції, але — враховуючи високі експлуатаційні витрати — в тому, чи є економічний сенс у багатьох випадках продовжувати використання вже збудованих» («Стан світу 2000»). Коментарі зайві.
Цікаву табличку із того ж збірника, яка має назву «Тенденції світового енергокористування за джерелами, 1990—1998 роки» дивiться нижче.
Директор проекту досліджень ІВС — Лестер Р. Браун зазначає: «Вітрова енергетика скоро стане одним із найдешевших у світі джерел енергії, збиваючи у деяких місцях ціну на вугілля, традиційно найдешевше джерело».
За даними Міністерства енергетики США, три штати — Північна Дакота, Південна Дакота та Техас — мають достатньо придатних до використання ресурсів вітроенергії, аби задовольнити національні потреби в електриці(!). А якщо оцінити вітроресурси хоча б у причорноморських і приазовських степах, у степовому Криму і на гірських плато півострова? Може, нам цих ресурсів вистачило б і не тільки для власних потреб?
У кінці ХХ століття Данія забезпечувала себе електроенергією за рахунок вітру на 8%, найпівнічніша земля Німеччини Шлезвіг-Гольдштейн — на 11%, північна іспанська промислова провінція Наварра — на 20%. У Данії закон забороняє будівництво вугільних електростанцій, і при цьому Данія продукує майже 80% вітрогенераторів, які надходять на ринок.
У цьогорічну річницю Чорнобиля Німеччина закріпила федеральним законом свою декларацію про відмову від ядерної енергетики. Назавжди. При цьому Німеччина не має викопних енергоресурсів. Що ж натомість? Наприкінці 1998 року німецький уряд оголосив мету: 100000 сонячних дахів у країні. На цей час у Японії вже було встановлено 7000 дахових сонячних систем. Ініціативу підтримала Італія і запланувала встановити 10000 сонячних дахів. Окрім того, є ще вітрові турбіни, про які йшлося, є паливні елементи (ПЕ), що також поступово завойовують енергоринок. Сучасні паливні елементи за умови утилізації тепла, яке виділяється, мають ККД до 90-95%. А сучасна електростанція на ПЕ потужністю 11 Мвт займає площу менше 0,2 га(!). Можна ставити поруч зі споживачем — і ніяких втрат на транспортування електрики, які можуть сягати 40—50%. Понад це є промислові перспективні і ефективні розробки в галузі сонячно-водневої енергетики і в різних напрямках реалізації ідеї «холодного» синтезу.
Отже, підіб’ємо підсумки.
По-перше. Попри всі наведені аргументи, українська влада настирливо робить все (тобто, позичає гроші), аби добудувати енергоблоки на Хмельницькій та Рівненський АЕС. Окрім вкрай сумнівної ефективності цих проектів, їхньої небезпечності і «брудності», є ще такий аспект, як здатність до рециклізації та мобільність, важливий в умовах глобальної екологічної кризи, яка насувається.
Атомна станція не запрацює, доки ми її повністю не добудуємо, тобто, не вкладемо у фундаментальне будівництво мільйони і мільйони доларів. При цьому очевидно, що максимум через 20-30 років ця химера буде непотрібна. Однак можна натомість поставити 1000 вітрових турбін і вже сьогодні одержувати електроенергію. Завтра поставити ще 1000 або 10000 вітряків, з’єднати їх і одержувати енергію завжди сьогодні, а не у «чарівному майбутньому».
По-друге. Як видно з таблиці, споживання вугілля у світі не зростає і вже має тенденцію до зниження. Ми ж ставимо завдання наростити його видобуток, аби цим допотопним паливом завантажувати застарілі доменні печі, багато з яких працюють понад три терміни без капітального ремонту. А потім виплавлений метал продавати за демпінговими цінами за кордон. Зазначу, що навіть до недемпінгових цін не закладена вартість відновлення зруйнованого технологічними процесами довкілля. Тому українські ціни на метал — це типовий випадок грабунку природи, яка по праву належить усім і є умовою виживання всіх, на догоду химерним інтересам обмежених груп суспільства.
Може, варто розпочати у шахтарських регіонах виробництво з випуску вітрових генераторів і сонячних батарей? І людям робота буде, і не гинутимуть шахтарі під землею, і Батьківщині користь.
Як бачите, написано достатньо, а висновки — робіть самі. Тільки не дозволяйте, щоб хтось робив це за вас і нав’язував вам свою думку. І не будьте байдужими.
ВІД РЕДАКЦІЇ: Публікуючи цей лист у порядку полеміки, ми запрошуємо як фахівців, так і читачів висловити свої погляди на порушені у ньому проблеми використання традиційних джерел енергії та пошуку альтернативних, розвитку перспективних енергозберігаючих технологій та шляхів збереження довкілля. Як закликає автор листа — не будьте байдужими.
