Ми живемо в епоху великого сум’яття та невпевненості. Усі заклопотані «пошуком засобів врятування людства, яке збилося зі шляху й стоїть на порозі нечуваного лиха». У нас є чудова можливість користуватися плодами високо розвинутої матеріальної цивілізації. Та щодо духовних та моральних цінностей, то людство перебуває на межі банкрутства. Тому роль педагога — учителя й вихователя — завжди відіграє першочергове значення.
Уже вчетверте в Національному університеті державної податкової служби України, що в Ірпіні, пройшли Міжнародні педагогічні читання «Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти». Кожного року на цей захід збираються провідні науковці, щоб обговорити питання, які дамокловим мечем висять над людством. Бо навіть руйнівні війни завдають меншої шкоди, ніж моральна деградація, бездуховність, байдужість, що панують серед нас.
«Урвався зв’язок часів!» — із болем констатував шекспірівський король Лір. Відрікаючись від свого минулого, ми, за словами директора Інституту вищої освіти АПН України, доктора історичних наук Василя Ткаченка, втрачаємо перспективу на майбутнє. Без внутрішнього очищення ми приречені на духовне протистояння, поглиблення розколу й саморуйнацію. Треба чітко дотримуватися того, що людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканість визнані найвищою цінністю в Україні. Та чи не найбільшою бідою нашого минулого є недовіра народу до влади, яка й повинна перейматися турботою про нас. Історія свідчить, що українці завжди прагнули формувати своє суспільство лише на засадах найповнішої рівності. Та знаходилися ті, хто хотіли набути права переваги над масами. Їхніми діями керували жадоба до влади, збагачення, пов’язане з насиллям. І, разом із тим, повна байдужість до великої державної політики в інтересах простих людей. Усе це викликало ненависть українського народу. За свідченням дослідників доби Б. Хмельницького, вже перші місяці повстання засвідчили, що маси прагнуть навіки не мати панів, відмовляються від звичного послуху, воліють бути вільними, але при тому не хочуть платити жодних податків. Оскільки через це не було можливості утримувати регулярну армію, то гетьману довелося йти на підписання Переяславського договору й робити ставку на заступництво Москви.
«Чи не нагадує це вам нинішні часи? — кидав риторичне запитання історик. — Хто б як не намагався викликати дух Майдану, суспільство у своєму ставленні до політики стало повертатися в домайданний стан. З появою в нашій країні двох контингентів населення з протилежним способом життя, розкол означає нездатність суспільства досягти гармонічного консенсусу між громадянами й представниками влади внаслідок загального низького рівня політичної культури. Хто, як не ми — викладачі — повинні його підвищувати?» Тож Василь Ткаченко подякував Ларисі Івшиній, головному редакторові газети «День», за те, що на шпальтах газети постійно друкуються матеріали, які стосуються як сьогодення, так і минулого України.
«Головне завдання ВНЗ, — наголосила ректор Західно-Донбаського інституту економіки й управління Ніна Житник, — дати молодій людині не тільки знання, вміння та навички, а й прищепити високий рівень загальної культури — професійної, духовної, естетичної, фізичної; культури спілкування, поводження — все, що в нашій країні здавна називається інтелігентністю». Сучасний етап розвитку економіки висуває принципово нові вимоги до спеціаліста, котрий повинен бути реалістичним, прагматичним, заповзятливим і рішучим. Саме це протиріччя треба вирішити в сучасному ВНЗ.
На культуру, бідкалася старший науковий співробітник Лабораторії управління освітніми закладами Інституту педагогіки АПН України Валентина Болгаріна, — не хочуть в освіті витрачати час. А від цього втрачається дуже багато, бо особистість виходить бездуховною — з обрізаними крилами. Не варто забувати, що культура — це дім, в якому живе людське.
«Питання гуманності, культури, особистісних якостей дуже близькі лікарю», — зазначила доцент Донецького медичного університету Наталія Скородумова. — Медиків дуже хвилює проблема нездоров’я дітородного покоління, яке страждає від страшних хвороб — СНІДу, сифілісу, гепатиту В, туберкульозу. Батьки не хочуть та не вміють турбуватися про своїх нащадків. До закінчення ВНЗ третина педіатрів жалкує, що обрала собі цю професію. Адже робота важка, заробіток мізерний. У лікарнях не вистачає ліків, апаратури тощо».
«Гуманістика нині піднімається на високий щабель», — сказав у своєму виступі професор кафедри філософії податкового університету, заслужений працівник народної освіти Михайло Ібрагімов. Бо потрібно протистояти тому нівеченню людської душі та культури, яке відбувається сьогодні. Культура та цивілізація повинні поєднуватися. А яким чином — треба подумати. І тут зростає роль педагога. Адже саме він прищеплює любов до знань, до прекрасного. Отже, щоб достойно виховати людину, має бути вихованим, високоморальним і сам викладач. Бо від того, з якими емоціями, думками й натхненням він приходить в аудиторію, значною мірою залежить і настрій його вихованців».
