Дивлячись телепередачу про святкове відзначення Дня незалежності в усіх куточках України, був шокований виступом очільника Харківщини Добкіна, який намагався втовкмачити слухачам, що ... першою столицею України був Харків. По плече цьому оратору став і очільник самого міста пан Кернер, що виступив після нього і не виправив забудькуватість колеги й, по суті, підтвердив хибність висловлювання попередника. Чого більше в цього оратора — наївного невігластва чи одвертого цинічного знущання над історичною пам’яттю українців? А може вони обидва переплутали святкування Дня незалежності України з відзначенням окупації її Совєтською Росією?
Зараз кожному школяреві відомо, що столицею стародавньої Київської Русі — попередниці сучасної України став Київ. І якщо в роки правління Кия та навіть Аскольда він був столицею зародкової держави, то вже в X—XI століттях, в роки правління Святослава Завойовника та особливо Володимира Великого і Ярослава Мудрого, саме Київ був столицею великої Русі-України на сході Європи, яку пізніше історики порівнювали з імперією Карла Великого на заході континенту.
Хоча Б. Хмельницький в роки Визвольної війни 1648—1657 рр. своєю резиденцією зробив Чигирин, саме стольний Київ у присутності Патріарха та вищого українського духовенства врочисто зустрічав його у січні 1649 року після переможного походу в 1648 року аж до Замостя.
В Київ, як столицю України, рвався для праці в університеті М. Гоголь і закликав туди ж професора М. Максимовича. Столицею України вважали Київ Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров, І Франко, Л. Українка. Тому закономірно, що відновлена українська держава в 1918 році своєю столицею проголосила Київ.
А славне козацьке місто Харків з’явилося на карті на тисячоліття пізніше від Києва і стало полковим містом слобідського козацтва лише в 50-і роки XVII століття та центром Слобідсько-Української в 1763 році. Харків заслужено може пишатися відкриттям у 1805 році університету — першого на українських землях, підвладних Російській імперії; діяльністю великих вчених Г. Сковороди, О. Потебні, М. Сумцова, О. Білецького, Л. Булаховського; плеяди великих фізиків XX століття та українських літераторів — Г. Квітки-Основ’яненка, П. Гулака-Артемовського; діячів «розстріляного відродження» — М. Хвильового, М Куліша, Л. Курбаса . Тому надто контрастним на тлі таких великих традицій виглядає недолугий світогляд теперішніх правителів прославленого міста та його області.
Щодо Добкіна, то запам’ятались раніше висловлені ним заперечення спланованого та нав’язаного сталінським окупаційним режимом Голодомору українського народу. І це, наголошую, в центрі колись процвітаючої хліборобської землі, яка чи не найбільше постраждала від голоду, втративши близько двох мільйонів чесних трударів та членів їхніх родин. А цинічне виправдання ціни Голодомору проведенням індустріалізації, будівництвом у Харкові промислових велетнів стоїть поруч із вихвалянням гітлерівського режиму, під час якого були побудовані славетні німецькі «бани», ліквідоване безробіття.
Йдучи на президентські вибори в минулому році, нинішній президент В. Янукович обіцяв прислухатися до своїх виборців (пам’ятне «Ваше слово буде почуте!», «Любіть Україну!», «Будуємо нову Україну!» та особливо найновіше «Чиновники игнорируют идеи Януковича»). Залишається тільки сподіватися, що будуть зроблені відповідні висновки відносно поведінки очільника ключової області України та його моральної спроможності очолювати її.
