...Дуже вдячна Ігорю Сюндюкову за всі статті про Болгарію, її історію, культуру, за її просвітницьку роль.
Долі Болгарії та України були пов’язані давно — і в майбутньому, сподіваємось, нам бути поряд. Дуже підтримую ідею створення Балто-Чорноморського об’єднання — Союзу, який би поєднав наші сили і багатьох сусідів-країн і перетворив би на непереборну силу. Щоби всі зазіхання північного сусіда на нашу свободу ніколи не здійснилися. Тому і вважаю, що те, що «День» значну увагу приділяє болгарській темі, — дуже важливо.
Так склалася доля, що, я, киянка, 13 років прожила у Болгарії, народила сина, працювала токарем і заочно навчалась у Софійському університеті ім. Климента Охридського, готувалась до іспитів у Бібліотеці ім. Кирила і Мефодія, закінчила університет у 1967 р., потім викладала у гімназії міста Велико Тирново, давній столиці Болгарії. Згадую із вдячністю, як прихильно ставились до мене, українки, професори-викладачі Софійського університету, оцінюючи, що я серйозно готувалась і відповідала на іспитах їхньою, болгарською мовою.
Мені було жаль, що тоді, коли ходила коридорами болгарського університету, слухала лекції в його аудиторіях, я не знала, що тут ходив і тут викладав видатний наш українець Михайло Драгоманов (дядько Лесі Українки, яка приїхала у Софію його доглядати) і що тут його могила.
Ще раз хочу подякувати пану Ігорю за його і його колег матеріали про Болгарію, читаю їх з таким зацікавленням і радістю за народ, який є непереборним, як і наш український, і є нашим справжнім братом. Навіть часом запитую моїх друзів: так хто є старшим братом українців?
Завжди рада статтям Оксани Пахльовської, особливо у захваті від статті «Простір Софії» про роль болгарських просвітителів Кирила і Мефодія у збереженні ідентичності слов’янських народів.
Ще я рада, що скоро зможу прочитати книгу «Сестра моя, Софія...», яку я передплатила.
