За двадцять років на місці старих заводів можна побудувати нові, з сучасними обладнанням і технологіями, гідною заробітною платою, і тим значно підвищити життєвий рівень населення порівняно з попереднім радянським періодом. Якщо, звичайно, працювати, виготовляти продукцію, створювати мережу її розповсюдження. Не вдалося нашій владі з цим упоратися, вклинилися руйнівні сили, використавши сповна обставини суспільно-економічних перетворень, що почалися в країні. Внаслідок нашої приватизації виникло значне майнове розшарування населення, а з ним — і пожвавлення споживацької психології. Але культ наживи нічого не доброго не віщує, ніхто ніде ним не хвалиться й не виставляє напоказ, не прагне лише завдяки йому досягти впливовості, зверхності, пов’язаного з ним пошанування. Чому ж у нас це розквітло пишним цвітом? Бо не виявилося запобіжників, не надали їм належної уваги. А вони теж давно відомі — це ідейні переконання, щоб уміти розрізняти добро і зло, вимогливість і дисципліна, за ними повинні пильнувати відповідні служби, а коли все це виявляється маловпливовим, тоді вже виступає останнім доказом чинне законодавство. Якщо ж усе це не діє або й зовсім відсутнє, то можливість легкого збагачення вербує все нових і нових прихильників, невтримно затягує до своїх тенет, змушує підлаштовуватися, викручуватися, хитрувати на шляху до своєї мети. І ще невідомо, чи переважить тут, і коли саме, порядність, сумлінність.
Комуністична ідеологія виявилась нежиттєздатною і відійшла у минуле. Що ж їй на зміну? Порожнеча, повна відсутність будь-яких політичних доктрин? Ні, такого не буває, як не буває переривів, проваль у людському мисленні, на зміну одній думці набігає друга. Це хіба штучно замовчувати окремі історичні події. Та в пам’яті зберігається все, пережите попередніми поколіннями: і буття, і господарські турботи, і прагнення. І віковічна мрія українського народу — мати свою державу. Тому й цілком зрозуміле загальне схвалення незалежності. Викликає стурбованість лише те, як відбувається перетворення в країні. Комуністи втрачають свій вплив, створюються фінансово-промислові групи і об’єднання, комерційні структури. А ось націонал-демократи не зуміли зберегти за собою ту підтримку, яку мали напередодні та в перші роки незалежності. Поступово скорочується їхнє представництво у Верховній Раді, їхній кандидат навіть не виходить у другий тур президентських виборів. У нинішньому складі парламенту в них незначна кількість народних депутатів, їхні пропозиції і звернення, коли приймаються закони й постанови, в більшості відхиляються. Не відзначилася ніякими досягненнями й помаранчева команда, яку одностайно підтримали націонал-демократи, а дехто з них займав і високі посади. Прийшли до влади за президента Віктора Ющенка — і зупинилися, не знали, що далі робити, куди спрямувати свої зусилля, з чого починати. Причин такої нетямущості називали багато, та головна з них одна — безідейність, всі решта — похідні і залежні.
З усіх політичних партій, які є в нинішньому складі парламенту та були в усіх минулих, немає жодної, яка би сповідувала національну ідею, керувалася нею у своїй діяльності. Тому й маємо те, що маємо. Лише окремі наближаються до неї, але далі доповнюють такими положеннями, вводять такі твердження, які перекреслюють попередньо виголошені наміри.
Нині Україна без національної ідеї та на її основі національної ідеології як системи політичних, правових, економічних, філософських, релігійних поглядів — мов будинок без вікон. Все в ньому є, рівні стіни, високий дах, широкі двері, через які можна і входити, й виходити, а ось вікон немає; денне світло туди не потрапляє, в ньому нічого не роздивитися, там доводиться рухатися в темряві напомацки, набиваючи собі гулі на голові. Чому, від кого це залежить? Бо така у нас влада. І визріває доречність порівняння: там, де не піклуються про свою армію, доведеться утримувати чужу, — те ж саме й із ідеологією: якщо держава не хоче мати свою ідеологію, доведеться зіткнутися з чужою, «русского міра» чи якоюсь іншою. Де наші програми розвитку країни, де наша пропаганда, чому ми навчаємося, на кого рівняємося? Чим нам пишатися? Де героїчні чи суспільно важливі вчинки, виробничі, наукові досягнення? Без відповідей на ці питання людина перебуває ніби в безповітряному просторі, почувається самотньою, наче в лісових нетрях, безпросвітність і зневіра перешкоджають творчості, продуктивній праці.
