Сьогодні ми завершуємо публікацію відповідей на нашу традиційну новорічну анкету. Як ви могли зауважити, нарівні з читачами у ній також взяли участь наші експерти, автори «Дня», відомі політики і вчені. Ми ще раз дякуємо всім, хто прислав нам свої листи з відповідями та привітаннями з Новим роком. А «Клуб читачів «Дня», поповнившись новими друзями нашої газети та врахувавши ваші побажання, вже найближчим часом запропонує вам нові теми для обговорення у рамках читацьких «круглих столів», форумів і конференцій. Тим більше, що цей рік обіцяє бути багатим на події.
Запитання анкети були такими:
1. Минулий рік став переломним для всього світу. Події 11 вересня істотно змінили пріоритети у політиці, економіці, релігії, у стосунках між людьми. Яке, на вашу думку, місце України у світі, що змінюється? Наскільки конкурентоспроможною є наша держава, її громадяни, її творча, наукова і політична еліти?
2. Минуле десятиріччя для багатьох стало «роками розчарування». Натхнення перших років перебудови зникло тоді, коли виявилося, що ми — влада, суспільство загалом і кожен із нас зокрема — багато до чого не готові у цьому «новому» житті. Що у ньому викликає у вас оптимізм і від чого нам потрібно, на ваш погляд, рішуче відмовитися?
3. Які події 2001 року ви вважаєте найбільш значущими для майбутнього розвитку нашої країни? Які з них вплинули на вашу особисту долю і яким чином?
4. Як змінилися (і чи змінилися) країна та ми за цей рік?
5. Які, на ваш погляд, головні політичні підсумки року?
6. Чим вас радує «День» і які з тем, що підіймаються на його сторінках, ви найчастіше обговорюєте з рідними і друзями? Чого вам бракує у газеті?
7. Чи бували у вас цікаві випадки, пов’язані з «Днем», які запам’яталися?
8. Свої варіанти новорічних тостів наші журналісти запропонували в останньому випуску «Дня» 2001 року. А який би запропонували ви?
Віктор ЧАЙКА , голова партії «Яблуко»
1. Я не думаю, що минулий рік став переломним для всього світу. Стосунки між людьми в економіці, політиці, релігії після 11 вересня істотно не змінилися. На жаль, світом, як і раніше, править сила, і Україна, як слабка країна, поки що не є конкурентоспроможного ані в політичному, ані в економічному, ані в геополітичному плані. І нічого дивного в цьому немає: країні лише 10 років, молоді країни завжди переживають кризи.
Враховуючи це, спроби і США, і Росії через фінансові борги України диктувати їй політичний курс — це дипломатичний нонсенс. Адже в основі дипломатії як науки лежить принцип: ніколи не приплітати економічні проблеми до проблем політичних. А Росія і Америка в цьому плані поводяться як печерні люди, які з позиції сили намагаються нав’язувати свою думку таким країнам, як Україна, котрі (скажімо прямо!) розвиваються.
У той же час я цілком вірю в майбутнє України. Чорнозем і мізки в нас прекрасні. А головне — це чинник часу, про який ми постійно забуваємо й кудись поспішаємо. Тобто, слава Богу, ми вже країна без памперсів, але нам доведеться тяжко попрацювати ще років із 40 для того, щоб потрапити до ряду таких країн, як Італія, які гідні поваги, в яких люди отримують місячну платню не меншу за тисячу доларів. Не вирішивши цю проблему, не можна розраховувати на те, що наші громадяни пишатимуться своєю країною.
2. Нам, передусім, треба відмовитися від методів поліцейської держави. Зовнішнє спостереження, прослухування, що провадиться скрізь, в тому числі із порушенням Конституції, щодо народних депутатів, стали настільки узвичаєним явищем, що з’явилася необхідність створити спеціальний орган, який би за допомогою дуже жорстких методів ловив би всіх цих «зовнішніх спостерігачів» і «прослухувачів». І те, що в нас Президент постраждав від касетного скандалу, є логічним продовженням усе тієї ж сталінської системи. І щось я не бачу бажання у нашої сьогоднішньої влади змінити структуру колишнього КДБ, яку практично повністю перенесено до СБУ. Напівкроки в цій сфері неможливі.
Окрім цього, не можна заплющувати очі на те, у що було перетворене МВС силами декількох непомірно розбагатілих міліцейських генералів. Вдумаймося: син покійного першого заступника міністра внутрішніх справ розбився в юному віці на «Мерседесі» й ні в кого не виникло запитання, де цей хлопчик, земля йому пухом, знайшов цей «Мерседес» собі на нещастя? Що, на татову платню з 500 гривень придбав? І взагалі, чиновникам треба себе поводити скромніше. Минулі роки правильно називають десятиріччям розчарування, тому що гроші в нас пішли не підприємцям, не пенсіонерам, не народові, а бездарним урядовцям, які зруйнували країну, а потім ще, як говорив Жеглов, навчилися м’яко спати, солодко жерти і смачно пити. Без п’ятдесятивідсоткового одномоментного, кардинального скорочення чиновників ми нічого не досягнемо.
3. Найбільш значущими 2001 року були процеси становлення політичних партій. Регресивною є думка, що партії України не мають майбутнього, що виборчий закон треба перетворити на годівниці для мажоритарників! Ця думка зазнала повного фіаско. Я щасливий, що реакціонери програли цю суперечку. Сьогодні вони на диво швидко перефарбувалися, як це вони робили все своє життя, змінивши за один день червоні труси на жовто-блакитні, поміняли тепер свої прапори на партійні й безсоромно пруть на чужих партійних плечах до Верховної Ради.
Я вважаю, що величезним досягненням нашого парламенту є прийняття Кримінального кодексу, в чому вирішальну роль зіграли якраз ті депутати демократичної хвилі, які знають, що таке сталінський карний кодекс. Лібералізація кримінального права, приведення його до європейських стандартів — це колосальний крок нашого, на жаль, поки що посттоталітарного, суспільства.
4. На мою долю, як долю голови партії «Яблуко», вплинуло якраз те, що адміністративний ресурс програв і був змушений пропустити пропорційно-мажоритарну систему виборів. Я зраджу таємницю, мабуть, уперше для публіки: група партійних діячів абсолютно різних партій вигадала систему, за якою 75 відсотків має пройти за партійними списками, 25 — за мажоритаркою. Ми розуміли, що цього не буде. Але ми вбачали загрозу взагалі у знищенні пропорційної системи. Наприклад, як варіант була ідея у президентської адміністрації зробити 25 відсотків за партсписками, а 75 — за мажоритаркою. Тому, вже добре вивчивши психологію цих урядовців-нездар, ми спеціально зробили такий блеф і поборолися за 75% за списками, щоб отримати хоч би той же статус- кво, який ми мали раніше, — 50 на 50.
Стабільна політична система — це і є ефективна політична система. Не треба різко міняти ані правила виборів, ані Конституцію. Загалом, я вважаю, що треба сильно давати по руках тим людям, які прагнуть міняти Конституцію. Конституція, навіть зі всіма змінами, має бути (як у США, пам’ятаєте — перша поправка, друга поправка) дуже консервативним документом. Тому на мою долю істотно вплинула перемога демократії, те, що ми відстояли пропорційно-мажоритарну систему виборів. Я три роки віддав створенню партії «Яблуко», і тепер у моєму житті як політика є сенс.
5. Головний політичний підсумок року — це невдача контрреволюції. «Касетний скандал», умовно кажучи, — це була революція, і, як завше, після цього настає реакція. Як говорив Троцький, прекрасний знавець революції, революція, що захлинулася кров’ю, завжди породжує реакцію. Так ось, чиновники зробили вигляд, що не було ніякої ганьби, що наша доблесна розвідка не проморгала запису в президентському кабінеті, що ніхто не «замочив» ані Гонгадзе, ані інших журналістів. Усі зробили пики «сапою» (це в нас звичайнісінький вираз обличчя для будь-якого чиновника, обличчя в них не затьмарене інтелектом), вони зробили вигляд, що все гаразд, що нічого не трапилося.
Але ж... нічого не гаразд! І нічого не гаразд з іміджем і країни, і її Президента. Я гадаю, що те, що глава Адміністрації Президента, який допустив таку ганьбу для свого шефа, залишається в політиці, та ще й очолює виборчий блок, — говорить про його цілковиту політичну нечутливість. Якби я був главою адміністрації й мій шеф так зганьбився — я б застрелився, а не те щоб пішов у відставку. Тому політичний підсумок року такий: захлинулася контрреволюція, ми знову вступили в річище демократичного розвитку. Олігархи зрозуміли, що єдиним захистом для них є перехід від монархії до олігархії, від олігархії до аристократії… І так ми дійдемо, як і годиться, до демократії.
6. Мене радує, що в газеті «День» сьогодні, починаючи з першого номера, висловлюються інтелігенти з великої літери, яких у нашій країні вижило доволі мало. Не буває такого дня, коли газета б не надала слово тим людям, яких я називаю стовпами громадської думки. Я щасливий, що ця газета є начебто їхнім гніздом в Україні.
Бракує газеті, я вибачаюся за зайву відвертість, фінансового процвітання. Лише тоді, коли в Україні буде досить товстий середній прошарок, у людей з’являться гроші, щоб купити газети. Бо сьогодні потенційні читачі газети «День» не можуть собі дозволити купувати таку розумну, інтелігентну, глибоку газету. Ці ж потенційні читачі, наприклад, коли заходять до кондитерської «Калина» і бачать тістечка за три, чотири гривні, запитують: «Це за десяток?» На жаль, інтелігенцію сьогодні виведено із соціально захищеного шару суспільства. І це — біда нашої країни. Хоча, звичайно, це ще не катастрофа, це — криза. Я впевнений, що коли інтелігенція почне купувати газети, першою буде «День». Я б поставив «День» на один рівень з газетами «Гардіан» і «Вашингтон Пост». Це та ніша, з якою я асоціюю «День».
7. Звичайно, бували. Коли я прийшов до «Киевских Ведомостей» (це було 9 квітня 1996 року), в газеті «День» вийшла замітка, що колишній спічрайтер прем’єр-міністра Кучми Віктор Чайка з’явився в команді вже Президента Кучми і причетний до написання промови, яка прозвучала як послання Президента в березні 1996 року у Верховній Раді України. Я хочу сказати перший раз за п’ять з половиною років, які минули з дня виходу цієї замітки, що я не був причетним до написання тієї промови. Нагадаю, в ній було сказано, що прем’єрові Марчуку слід займатися не політикою, а економікою. Це був виступ, який провіщав відставку прем’єра Марчука. Я, на щастя, не причетний до написання цієї промови, і вважаю цей випадок таким, що я його запам’ятав для себе. Як би комусь не хотілося, я завжди з величезною повагою ставився до генерала армії Марчука і вважаю досі, що якби він не пішов у відставку, то корупція й крадіжка в нашій країні за минулі п’ять років не досягли б такого величезного рівня.
8. Уже десять з половиною років, з того моменту, як я переїхав сюди з Дніпропетровська, мені доводиться спілкуватися з київською елітою, і якби я опинився з ними за новорічним столом, тост прозвучав би такий:
Что дружба? Легкий пыл похмелья,
Обиды вольный разговор,
Обмен тщеславия, безделья,
Иль покровительства позор?
Ось із таким тостом я звернувся б до київських політиків у новому 2002 році!
Владислав КОМОВ , лікар-пенсіонер, Київ
1. Місце України у світі — серед бідних країн з масовим безробіттям і вимираючим населенням. Україна не може бути конкурентоздатною, якщо, як сказав у № 213 «Дня» за 2001 рік Валентин Симоненко , п’ять ТЕЦ мінімальною вартістю у 1,2 мільярда гривень продали за 200 мільйонів гривень, і навіть журналістам невідомо, хто купив цю загальнонародну власність.
Еліта: частина виїхала, частина вимерла, частина пішла у бізнес, а інші животіють.
2. Оптимізм послабшав. Щоб вирішувати питання, потрібні гласність, відвертість, а їх немає. Усе вирішується таємно і невідомо ким. Кажуть, що бідна Україна розбазарює енергоресурси, бо це комусь вигідно. А кому — невідомо. Однак ще є невелика надія, що нова Верховна Рада змінить становище на краще, без надії жити не можна.
3. На мій погляд, нічого значного у 2001 році в Україні не відбулося. Виробництва, в основному, не працюють, уряд податки з усіх не отримує. Немає заходів по боротьбі з пияцтвом і курінням, і народ вимирає. Продовжується зростання цін на медикаменти і невиправдана їх реклама. Справжню картину того, що відбулося, покаже перепис населення, що важливо, бо зараз керують країною із «зав’язаними очима».
4. Населення постаріло, оскільки мала народжуваність. Його стало менше, бо працездатне населення залишає Україну в пошуках роботи.
5. В Україні не видно ясної, усім зрозумілої політики, не видно й ефективної економіки. Незрозуміла ідеологічна й культурна політика. Навіть у Києві, особливо у кіосках і невеликих магазинчиках, назви всіх товарів часто вказані безграмотно російською мовою. По телебаченню немає щоденних мультфільмів українською мовою, немає уроків української мови (а кілька років тому були), про події у світі й навіть в Україні ми раніше дізнаємося по ТБ з Москви або завдяки західним радіостанціям.
6. «День» мене радує. Це моя улюблена газета. Вона піднімає масу важливих проблем. Проект «Синдикат» для «Дня» часто дає матеріали, відсутні в інших ЗМІ. Із задоволенням читаю листи і статті читачів — від школярів і студентів до академіків і пенсіонерів. «День» піднімає доленосні питання, дає важливі пропозиції. На жаль, ніхто на критику і розумні пропозиції не реагує. І кого у цьому звинувачувати — незрозуміло. Газета раніше друкувала короткі витримки із зарубіжних видань на різні теми, що подобалося читачам, яким ці видання недоступні; але такі матеріали чомусь зникли зі сторінок «Дня».
7. Для мене було багато цікавого з «Днем», коли вдавалося прочитати те, що тобі невідомо, — нову думку, нові факти, аналіз подій. Я й почав постійно читати «День», натрапивши на полеміку читачів, чого до того не читав в інших газетах. А різні «Форуми», «Анкети» — це участь самих читачів у створенні газети, це її перетворення на народну газету для активної частини суспільства. А таких ЗМІ дуже мало не тільки в Україні, але і в світі. День — це Світло! Звідси мій тост:
Хай буде газета «День» вічно, як Світло!
І нехай вона освітлює дорогу Любові і Добру у нашому складному і суперечливому світі!
