У кожному людському суспільстві існують стійкі уявлення про мораль, справедливість і добро. Ми виявляємо їх у будь-якого народу, в будь-якій культурі. І, більше того, за всіх найрізкіших відмінностей можна виявити деяке спільне для всіх часів і народів етичне начало, що часом існує навіть усупереч основним у цьому суспільстві культурним нормам.
Майже повсюдно визнано, що там, де керівною силою в політичних, економічних і повсякденних суспільних відносинах виступає порок, суспільство не може нормально функціонувати. Унаслідок універсальності етичного закону всі члени суспільства несуть однакову й обов’язкову відповідальність перед Богом, людьми та власною совістю — як правителі, так і всі інші. Але особливо важлива та значима в будь-якому суспільстві моральна відповідальність правителів і політиків, оскільки в їхніх руках знаходяться важелі влади.
Зниження в нашій країні культурного та морального рівня, зростання бюрократії й корупції явно диктують необхідність розробки чіткого морально-етичного кодексу народного обранця як своєрідної присяги, або, можливо, складової частини майбутнього закону про статус (права й обов’язки) народного депутата. У разі порушення цього кодексу, якщо це порушення визнане більшістю голосів народних депутатів, Верховна Рада повинна мати право винести суспільний осуд або позбавити такого обранця депутатської недоторканності.
Аналогічний кодекс честі повинен існувати і для вчених. Ще за часів античності більша частина працівників культури та науки усвідомлювала свої етичні обов’язки перед суспільством, але тільки іноді вони були явно виражені. Один із найдавніших прикладів — клятва Гіппократа в медицині.
Нині моральна відповідальність вчених настільки зросла, що розробка чітких моральних обов’язків для наукового працівника стала актуальною. Хоча призначення науки: бути засобом збагнення властивостей, явищ і законів природи для того, щоб управляти природою для блага людини, все ще існує прагнення використати науку для інших цілей. Пригадаймо, що хімічне, радіоактивне й інші види забруднення навколишнього середовища вже настільки великі, що існує реальна небезпека глобальної екологічної кризи. Поширюються в середовищі вчених і певні «комерсантські» тенденції з одночасною деградацією морального рівня. У цих умовах прийняття кодексу честі вченого як доповнення до нового закону про науку в Україні підняло б відповідальність учених перед державою та суспільством. У такому кодексі кожен науковий працівник брав би на себе такі моральні обов’язки:
1) використовувати науку тільки для блага людства;
2) підтримувати міжнародний характер і деідеологізацію науки;
3) максимально прагнути до об’єктивності в наукових роботах і протидіяти спробам спотворення наукових знань;
4) сприяти підвищенню культури наукових дискусій, спираючись на два принципи: прагнення до об’єктивної істини як єдиної мети та однакова повага до кожного наукового опонента, попри вчений ступінь, звання і соціальне становище;
5) у разі аварій і надзвичайних випадків надавати допомогу державі, суспільству і потерпілим у межах своїх можливостей як вченого та людини;
6) боротися проти наукової нечесності та плагіату; спроб обмежити свободу наукових досліджень; спроб використання результатів наукових досліджень для підготовки до війни та для досягнення кримінальних цілей; антинаукових поглядів.
