Твердять, що таких, як Корея, є ще кілька країн. Країн, які стоять на межі оволодіння ядерною зброєю. Який їхній стимул — аж надто ясно. Світ на даний момент лише трошки прикрив малесенькими фіговими листочками древній принцип права сили, і в те, що без достатньої купи зброї можна безпечно жити, ще мало хто вірить. Отож зрозуміло, що цим межовим державам, і Кореї серед них, хочеться мати ядерну зброю. США «тисне» на Корею, щоби вона відмовилися від своїх намірів. Ігнорувати бажання США важко, отже Кореї доведеться подумати й над цим.
Думаючи про це, Корея ну ніяк не обмине просте питання — що зі мною може статися після відмови від такої великої сили? А коли люди ставлять собі питання — що зі мною може бути? — вони шукають прецедентів. Тобто цікавляться, чи не був уже хто в такій ситуації, так робив і що з того вийшло. Такі пошуки неминуче приведуть до новітньої історії України. От де вже прецедент так прецедент! Держава прислухалась до побажань США і Європи та й віддала весь свій, зовсім не слабий, ядерний потенціал. В обмін на гарантії безпеки з боку тих держав, які її перед тим всіляко заохочували віддати. Тобто в обмін на те саме, що США ніби можуть дати й Кореї.
Кореї тепер залишається подивитися: а як було Україні після того? Наскільки захищеною почувається вона від тих небезпек, про які всі чудово знають, хоч і далеко не всі дозволяють собі говорити? Серед них — і від небезпеки бути знову поглинутою одним із гарантів, незалежність від якого було здобуто зовсім недавно.
Відповідь буде, що майже відразу ж після відмови від ядерної зброї навколо України закрутився вир скандалів, у ході яких ті самі США і Європа почали все старанніше демонструвати дистанціювання від України. Приводи скандалів важко й перерахувати, їх було забагато. Але людина, яка добре знала Україну і могла порівнювати її з іншими країнами, завжди могла легко помітити, що скандали починаються з речей, які безліч разів траплялися тоді ж і в інших державах, але там не помічали, а в Україні — бачили. Або й просто говорили, що там щось могло бути, а ти, Україно, доводь тепер, що його не було. Тільки наперед ясно, що тобі все одно не повірять. Так само легко можна було помітити, що покарання, які пропонувалися для України, були чомусь більші, ніж для інших країн.
Про що подумає Корея? Які скандали розгоряться навколо неї?
Мало того. Один із скандалів — касетний — дуже вже явно виглядав як дії з участю третіх країн, направлені на зміну існуючої в Україні влади. Я не буду звинувачувати когось конкретно. Я тільки говорю про те, що у сторонніх спостерігачів, із тої ж Кореї, наприклад, в ході цього скандалу практично неминуче мало скластися враження, що ці «треті» — якраз держави-гаранти.
Мало того, вся ця старанна ізоляція України створювала враження, що нас «підштовхують» назад, до тієї держави, з якою ми колись були у єдиному Союзі, сприяють політичній та економічній прив’язці.
То яке ж враження неминуче виникне у того, хто почне вивчати український прецедент? Що відмова від суперзброї дуже небезпечна!
Чи можна ще змінити таке враження, такі думки? Можливо, першим кроком у цьому напрямі могла би бути найшвидша конкретизація — аж до дій! — ставлення Європи до відомого нафтопроводу Одеса — Броди. Досі воно було підкреслено байдужим, а останнім часом змінилося зацікавленням, але ще якимось дещо повільним. А саме нині якраз мало часу — Росія чинить на Україну шалений тиск, щоб не допустити використання цього нафтопроводу для перекачки каспійської нафти в Європу. Для Росії така поведінка дуже зрозуміла, у неї на це кілька причин. Перша цілком ясна — це була б конкуренція її нафті. Друга — це збільшило би незалежність України, що Росії не дуже подобається. Третя — це збільшило би незалежність прикаспійських нафтодобувних держав, що Росії теж не подобається. І навпаки — оскільки пряме використання нафтопроводу вигідне для України, підтримка США і Європи в цьому питанні була би корисна в плані прецеденту. Справжня підтримка, у вигляді таких абсолютно явних кроків, які б дали можливість Україні абсолютно не сумніватися, що Європі цей нафтопровід потрібен, а тому вона не зариє гроші в землю, і нема потреби думати про якісь реверси.
Це був би перший дуже корисний крок. Після того кроків треба ще багато. Корисно було б їм повчитися, як Росія утверджувала свій вплив у інформаційному просторі України. Що зроблено в один бік — можна переробити в інший. Сприяння цьому цілком можливе, потрібне і дуже корисне для безпеки України. Багато є речей, у яких можна дуже істотно допомогти без надмірних затрат. Гнітюче враження, яке зараз справляє український ядерний прецедент, ще можна виправити, причому за досить короткий строк. А тоді вже й з Кореєю і такими, як вона, можна було би говорити не тільки з позиції сили. Бо силі прагнуть протиставити силу, а коли не можуть протиставити силу — протиставляють терор.
