Протиріччя в суспільних групах «схід — захід», «ліві — праві» дійсно існують — вони визначені історичними, ідеологічними, культурними, мовними та іншими умовами життя різних регіонів України. Проблема полягає не в наявності подібних протистоянь (у них немає абсолютно нічого протиприродного), а в наявності обмеженого кола громадян, які бачать проблему в подібних протиріччях. А от вирішувати завдання щодо зміни двомірного світосприйняття співгромадян — надто важливо, оскільки безконтрольний перебіг цієї «хвороби» погрожує «раковою пухлиною» для всього суспільства. Корінь цього зла переховується в ортодоксальності мислення: «хто не з нами — той проти нас». Невміння або свідоме небажання зрозуміти точку зору опонента свідчить про обмежений (якщо не сказати неповноцінний) світогляд.
Як коментар дозволю собі невеликий ліричний відступ. Одного разу в розмові «за життя» з представником Народного руху я був уражений наступним «убивчим» аргументом: «Якщо ти, так само, як я, любиш Україну, то чому розмовляєш не рідною мовою?!» Співрозмовник був цілком освіченою й недурною людиною, але логіка подібного запитання аналогічна «логіці» з армійського анекдоту: «Якщо ти такий довгий, то чому строєм не ходиш?» Додам, що при цих словах на його обличчі світилося таке торжество, неначе йому вдалося викрити «засланого козачка». Риторичне питання: «А чи далеко громадська свідомість пішла від 37 року, де така ж «логіка» була в слідчих ГПУ?»
Поки наше суспільство не позбудеться «чорно-білих» шор і ми не зрозуміємо, що зло не в людях з протилежними поглядами, а в нашому небажанні прийняти наявність такої позиції, як даність — доти наше суспільство буде подібне велетню, який воює проти вітряків.
Протиставити цьому абсурдному явищу можна лише здоровий глузд у словах і вчинках, а також бажання зрозуміти не тільки своїх однодумців, але й логіку своїх опонентів. На цій основі й досягається громадська солідарність.
Різновекторність переконань різних суспільних груп і окремих індивідуумів, із точки зору фізико-математичних законів розвитку системних співтовариств, за наявності демократичного механізму регуляції суспільних процесів — це благо для даної системи. Тільки тотально неспроможна влада не здатна мати користь із наявності високоенергетичних суспільних груп із різною знаковою зарядженістю, й тільки відсутність демократичного механізму регуляції суспільних процесів дозволяє антинародному режиму маніпулювати свідомістю мас, граючи на внутрішніх протиріччях системи. На сьогоднішній день проблема № 1 для України — це реальна загроза краху держави як самодостатньої системи: перспектива або втратити свою державність повністю, або, залишившись де-юре «незалежною державою», де- факто бути колонією більш сильних фізичних систем (фінансових, державних або інших структур). Вирішенням цієї проблеми є зміна існуючої системи влади й створення демократичних механізмів регуляції суспільних процесів. Порядні люди в керівництві країни, які працюють на благо всіх верств населення — це необхідна й достатня умова для об'єднання громадян і збереження України як самостійної державної системи.
Олег ФЕДОРЕНКО, електрослюсар ОП «ЧАЕС»,
голова міської партійної організації СПУ
Славутич
