У другій половині 1991 року по волі Бога відбувся перший етап розвалу російської імперії, в результаті чого утворились незалежні держави, які стали спадкоємцями того, що утворилось у соціалістичній імперії.
Політиками України було проголошено, що наша незалежна держава найближчим часом стане передовою в Європі. Такі думки висловлювали фактично всі політологи. Вони вважали, що Україна забезпечена виробництвом усієї необхідної продукції. Але ця продукція була на порядок нижчої якості, ніж продукція капіталістичних підприємств. Наші підприємства також мали низьку продуктивність праці. Ці два фактори стали причиною неконкурентоспроможності потужної промисловості України.
ДСТУ, ЗСТ, ТУ різного рівня встановлювали зазвичай нижчі вимоги до якості продукції, ніж в капіталістичних країнах, технологія тестування продукції не завжди відповідала точності виробів.
Технологічні процеси, як правило, не забезпечували якісного виготовлення продукції. Значна частина операцій кожного технологічного процесу була покладена на майстерність робітників, котра, у свою чергу, залежала від багатьох факторів, у т.ч. від психологічного.
Недбале виконання технологічних процесів було наслідком безвідповідальності робітників, їхнього самостійного трактування та оцінки технологічних операцій і непрофесійність у роботі.
Дисципліна в народному господарстві в СРСР була нікудишня — від найнижчого рівня робітника до найвищого рівня керівника. Це й запізнення на роботу, і передчасне залишання робочого місця, і невихід на роботу від одного до кількох днів, і вживання алкоголю. До недисциплінованості можна віднести також гегемонізм робітників, котрий стимулювався комуністичною партією.
Величезну шкоду виробництву як у промисловості, так і в сільському господарстві завдало розкрадання матеріалів, комплектуючих виробів, енергетики. Нестача технологічних матеріалів однозначно скасовувала відповідність виробів стандартам.
У радянські часи основним показником діяльності будь-якої структури народного господарства була кількість готової продукції, зданої на склад. Реалізація продукції не була основним результатом діяльності. Як наслідок, за рахунок деформації технологічних процесів зростала продуктивність праці, що, в свою чергу, катастрофічно знижувало якість продукції.
Поняття культури виробництва існувало формально. Культура виробництва — це точне дотримання технологічних процесів, виготовлення продукції відповідно до стандартів, дотримання вакуумної гігієни відповідно до технології, забезпечення відповідної чистоти цехів, ділянок, робочих місць, належний стан одягу працівників і т.д. Це в Радянському Союзі було не дотримано і негативно впливало на якість продукції.
У підсумку все це викликало неточність у політиці СРСР, як у промисловій, сільськогосподарській, так і в державній.
Точність повинна бути забезпечена у виробах як промислових, так і сільськогосподарських у відповідності зі стандартами, технічними умовами, конструкторською документацією. Точність повинна бути в менеджменті. Точність повинна бути в діяльності депутатів, чиновників, керівників держави. Вона повинна забезпечуватись технологічною документацією і плануванням діяльності.
Точність повинна забезпечуватись високою професійністю менеджерів, керівників підприємств, чиновників.
У Радянському Союзі принцип точності не був надійним, в результаті чого Україна отримала величезну кількість підприємств, які ні професійно, ні технологічно не могли бути конкурентами-виробниками капіталістам. Більшість підприємств швидко зупинились назавжди. Це було закономірне банкрутство.
Отже, в Україні були знищені господарства, які не мали права на життя. В цих підприємствах не було нічого сучасного. Замість них повинні народитись нові фірми на нових територіях, у сучасних будовах, із сучасними технологічними процесами, з високопрофесійними керівниками, менеджерами, інженерами та робітниками, котрі будуть володіти новим інтелектом. Ці трудові колективи у своїй діяльності повинні закласти теорію точності.
Усе повинно виконуватись із високою точністю, передбаченою конструкторською документацією, планами і контрактами реалізації продукції, функціями, визначеними посадовими інструкціями.
Управління — це процес планування, організації, мотивації і контролю. Саме виконання кожного принципу процесу управління є гарантією успіху. На жаль, цей процес в Україні далекий від точності як у вищих держаних органах, так і в бізнесі.
Хоча методика розробки планів нескладна, вона зобов’язує абсолютно точно виконувати всі операції як чиновникам вищої категорії (міністром, головою комітету), і аж до самого низу — керівником відділу обласної адміністрації, чиновником-виконавцем, начальником цеху, інженером. Ці системні плани повинні розміщуватись в інтернеті й контролюватись громадськістю як в правильності складання плану, так і в точності виконання. Такою методикою повинно забезпечуватись впровадження як законів, указів, постанов, так і рішень сільської ради.
У Львівській області і по всій Україні розвивались по-радянськи усі підприємства, тому що їхні колективи жили радянською ментальністю. На початку 90-х років таких людей в Україні було більшість. Тепер же залишилось приблизно 5% тих, хто підтримує комуністичну партію. Решта населення, свідомо чи підсвідомо, хоче працювати по-новому. Тому ми повинні закладати організацію модернізації менталітету населення шляхом безплатних курсів підвищення кваліфікації, обов’язковими для всіх працівників.
Якщо грамотно скласти структуру реформування країни, передбачити взаємозв’язок між реформами як у дії самих реформ, так і в дії самих планів, то це дасть фантастично позитивний результат. Це буде стратегічно державне досягнення — піднятися до рівня передових країн Європи.
Ми повинні вірити в прекрасну свою перспективу, яка постане в найближче десятиліття. В засобах масової інформації, під час політичних дискусій ми не повинні пропагувати свій негатив (ним користуються наші воріженьки), а працювати, свідомо й підсвідомо — і дуже швидко досягнемо своєї національної ідеї.
