Мій покійний кум і відомий поет Володимир Підпалий колись казав мені, що у М. Грушевського мали місце (в Історії «Руси-України») висновки про те, що ті чи інші події мусили відбутися таким-то чином, і згодом знаходилися історичні докази саме такої послідовності подій. Тобто, історична інтуїція згодом підтверджувалася історичними фактами. Дозволю й собі такого роду припущення.
«КРАЙ» — «КРАЇНА» — «У КРАЇ» — «У КРАЇНІ» — «УКРАЇНА»
Все це — назви нашої землі ще у ті часи, коли вона була просто союзом споріднених племен. А потім варяги вбили Аскольда і започаткували династію імперії Рюриковичів. Вони були русявими і назвали свою державу «Русь». Проте Україна, як термін — існувала паралельно. Ті, кого Рюриковичі завоювали поза Україною, називалися «русинами», «руснаками», «білорусами», «русскіми». Та мова не про те.
Михайло Біскупський («День», №138) пропонує створити три «краї», тобто, три України. Думаю, з цим не варто погоджуватися. Хай буде один «край», а адміністративний поділ його варто запозичити в котроїсь з унітарних держав, наприклад, Польщі, де 40 воєводств. Як їх називати — не має значення. Можуть залишатися областями, а можуть стати регіонами. Звичайно, слід порадитись з поляками щодо того, як вони самі оцінюють свій територіальний поділ і як би вони хотіли його покращити. В щирості їхніх порад у мене сумнівів немає.
Отже, слід подрібнити деякі з областей, щоб вони не стали самодостатніми «Українами».
