Відпочивальники з усіх куточків колишнього Радянського Союзу цього спекотного літа у сонячній Феодосії мали можливість подивитися вистави єдиного у світі «Театру кицьок» клоуна-дресирувальника, народного артиста Росії, Юрія Куклачова.
Я попросив у нього автограф, а він погодився розповісти мені про те, як починався його творчий шлях. Виявляється, що у віддалених у часі 70-х роках минулого століття, коли його, робітника одного з московських підприємств, у ранзі лауреата всесоюзного огляду художньої самодіяльності, разом з іншими лауреатами запросили виступити на арені Московського цирку. По закінченні свого виступу Юрій отримав персональне запрошення на навчання у циркове училище, що було його давньою мрією.
Чотири роки занять на відділенні «клоунади» пролетіли як одна мить і в 1971 році він закінчив училище, отримавши професію «клоун-пародист-акробат». Працюючи на аренах багатьох цирків країни в образі клоуна-пародиста, постійно шукав своє особисте творче обличчя, добре розуміючи, що в цьому пошуці щастить одиницям. Допоміг його величність випадок. Перебуваючи на гастролях, йшов до цирку і йому в ноги ткнулося мордочкою маленьке пухнасте кошенятко, якого перед тим хтось без зайвих вагань викинув на вулицю. І тут у Юрія промайнула думка, а що як почати дресирувати кицьок і зробити з ними комічний номер?
Кішка нікому і ніколи не підкорялася (пам’ятаєте Р. Кіплінга) і підкорятися ніколи не буде. Тому що вона завжди живе так, як їй подобається. Секрет заключається в тому, що не Куклачов дресирує кішок, а вони дресирують його. Він за ними лише уважно спостерігає. Головне — треба полюбити тварину й відчуваючи це, тоді пухнастий товариш відповість взаємністю. «Усе спілкування починається з гри, під час якої я дуже уважно слідкую за твариною, її характерними особливостями, які заохочую і закріплюю за допомогою ласки і уваги, — розповів мені Юрій Куклачов. Тварина сама підказує, що їй більше до смаку. Я тільки створюю під ті чи інші її пустощі відповідну сюжетну канву».
Його Стрілка, маленьке кошеня, яке Юрій підібрав на вулиці, виросло у красуню-кішку, з якою він зробив акробатичний номер з шестом, під час виконання якого цирк 20 хвилин здригався від глядацького сміху, а дресувальник, таким чином, знайшов своє творче обличчя, ставши клоуном з кішками.
А надалі був знаменитий номер «Кіт і повар», який мав приголомшливий успіх у глядача, і з яким Юрій вперше виїхав у 1973 році на закордонні гастролі в Румунію.
Поступово номер розширювався, в ньому з’являлися ще декілька котів і пес Паштет. У 1974 році театр Куклачова тріумфально зустрічають на Кубі, а в 1976 році запрошують на гастролі в Канаду. Успіх був шаленим. Після виступу в Оттаві прем’єр-міністр Канади П. Трюдо запросив його з дружиною до себе додому на обід.
Юрій Куклачов — артист багатожанровий. Він і жонглер, і еквілібрист, і каскадер, і фокусник, і дресирувальник. У своїх книжках він неодноразово писав: «Клоун не той, хто вміє смішити, а той, хто вміє все робити». Саме це дозволило йому здобути шалену популярність серед дітей і дорослих на п’яти континентах Земної кулі. Але й на цьому він не зупинився й у 1990 році за допомогою московської мерії втілив у життя свою давню мрію, відкривши в Москві перший у світі «Котячий театр» («Кет Хауз»). Розмістився він у приміщенні колишнього кінотеатру «Призыв» на Кутузовському проспекті.
За короткий час разом з друзями-однодумцями — художниками, дизайнерами, фотографами вони перетворили захаращене приміщення в затишний і неповторний світ «Театру кицьок». У ньому зручно і весело живеться режисерам, артистам, балетмейстерам і звісно їхнім улюбленцям, головним героям дійства кішкам і собакам, яких на сьогодні налічується вже понад 120.
Серед цікавих історій, які я довідався від юрія Куклачова, була й така. Гастролюючи в Англії, за вимог кордонного карантину, його театр привіз лише частину тварин. Тому були змушені звернутися до англійців з проханням подарувати їм своїх улюбленців, а частину нових «артистів» відловили прямо на вулицях Лондона. І вже за три місяці «новобранці» на рівних працювали з «ветеранами» в унікальному цирковому номері, який згодом був визнаний у країні кращим цирковим номером року і удостоєний спеціального Диплому. Зараз у фойє театру демонструється постійна виставка кицьок, створена руками художників — у жанрі живопису, графіки, кераміки, дерева, металу.
У творчому доробку майстра — п’ять програм: «Похитители кошек», «Принц Щелкунчик и крысиный король», «Кошки-клоуны и любовь», «Кот в сапогах против Карабаса-Барабаса», «Кошки из вселенной». На виставах театру як в Москві, так і під час численних гастрольних подорожей світом завжди аншлаг — ознака того, що праця акторів та дресувальників прийшлась до смаку вже декільком поколінням батьків і дітей.
Дякуючи метрові за цікаву розповідь, на останок додам ще декілька красномовних фактів із його насиченого творчого життя, про які він скромно не згадував. Серед численних призів і нагород, окрім уже названих, є також «Золотий Осказ» (приз глядацьких симпатій), отриманий ним у Японії у 1981 році; приз «Серебряный клоун» в Монте-Карло; Кубок журналістів світу (1987 рік), звання почесного члена Асоціації клоунів Америки.
А пошта Королівства Сан-Марино, на знак визнання унікального таланту артиста, випустила поштову марку, присвячену Ю. Куклачову, який став, таким чином, другим клоуном на планеті (після Олега Попова), удостоєним такої високої честі.
