Одна з найрозповісюдженіших етнічних характеристик українців як найспівочішої нації ризикує почити в Бозі. У нас немає текстів, кричить музична галузь. Ми створимо критичну масу лірики, обіцяють народні поети.
Тетяна ЛОГУШ, керівник літературного конкурсу «Коронація слова»:
— Розпочався прийом робіт на черговий літературний конкурс «Коронація слова». Він існує з 1999 року. Тоді був започаткований спільний проект із телеканалом «1+1» — дубляж фільмів українською мовою. Власне, коли вже багато каналів перейшло на дублювання фільмів українською мовою, з’явилася потреба охопити ще і літературну галузь. Тоді, якщо пригадуєте, українську книжку практично неможливо було знайти в книгарнях, брати Капранови казали, що треба стати на коліна і десь там у кутику пошукати. Тому ми вирішили створити такий конкурс, де з’явиться критична маса літератури, а значить і бестселлери — і це поштовх, прорив в українській літературі. Власне, так і відбулося. Тоді ми сказали, що це конкурс для людей будь-якого віку, професії. Просто живий конкурс, на який будь-яка людина може подати роман або кіносценарій (які канал «1+1» згодом планував фільмувати). У 2004 році долучили ще і драматургію.
Сьогодні відома письменниця Лариса Дениченко — юрист, вона написала перший свій твір саме для «Коронації...». Ірен Роздобудько каже, що якби не «Короная...», то вона взагалі б не стала письменницею. Також конкурс відкрив Марину Гримич, Андрій Кокотюха був відомий, але він свого часу взяв у нас першу і другу премію. Наша гордість ще і в тому, що нам пишуть лауреати Шевченківської премії, наприклад, Марійка Матіос отримала першу премію позаминулого року, а до цього — отримала Шевченківську премію з романом «Солодка Даруся». Але людина, яка отримує Гран-прі, більше не бере участі у змаганнях, тому і мають можливість підійматися новенькі імена. Наприклад, Олександр Волков — хірург, але у нього настільки розкішні детективи — тонкі, неможливо відірватися... За ці майже 10 років троє письменників прийняті до Спілки письменників України, видано більше 50 романів. Наш конкурс, можна сказати, міжнародний, у ньому беруть участь письменники з Росії, Угорщини, Канади, Польщі.
Цікаво, що цього року у нас переміг сімдесятирічний одесит, який написав розкішний віршований твір про Батурин — на дуже глибоку історичну тему. Тобто є всяка література.
Цього року ми оголошуємо нову номінацію — лірична поезія про кохання. Раніше поезію ми не приймали. До нас із цим часто зверталися, але ми боялися заходити в такі дебрі, бо з поезією складно. А нещодавно ми поговорили з Анатолієм Матвійчуком — поетом, композитором і співаком, і вирішили, що нам потрібна українська пісня, бо немає у нас ні пісень, ні текстів. Так само, як колись не було української книжки. Ми хочемо створити критичну масу поезії про кохання, а тоді вже задіяти композиторів, співаків, які могли б щось обрати з цього.
Надія ТАРАНЕНКО, етнограф:
— Геловін (який припадає на ніч із 31 жовтня на 1 листопада) більшістю людей сприймається як сучасне свято, або принаймні, таке, що має досить коротку історію. І звідси починається неправильне його трактування. Фактично про Геловін ми лише трохи знаємо з американських фільмів, а насправді його традиція є досить древньою. Геловін — це сучасна назва цього свята, а раніше воно називалося Самайн. Воно було одним із восьми древніх язичницьких свят. Для язичників, які сприймали світ як єдине ціле, важливим було поняття Колесо року, цикл якого складався з восьми свят, до якого входив і Самайн.
Самайн — ніч відкритих дверей, це такий час, коли з’являється можливість зв’язатися з іншим світом. Це свято має цікаву історію. У скандинавських народів, вважалося, що той, хто в цей період знаходиться поза межами святкування, накличе на себе біду, з ним обов’язково станеться щось лихе, бо в наш світ виходять духи, потрапляє багато темряви, яка може забрати людину. Для того, щоб не сталося нічого поганого, влаштовували величезні свята, люди раділи, запалювали вогнища, відлякували силою своєї радості все погане, що їх лякало.
Раніше Самайн святкували тиждень: три дні до свята і три дні після нього. Найцікавішим є те, що це свято не належить єдиній традиції. Не дивлячись на багато сторіч, які пройшли, такі свята залишаються. Це є дуже важливо, адже це не просто свято, це — наша реальністю. Важливим є також те, що ми повертаємося до древніх традицій. Я вважаю, що це є дуже позитивно, бо забуття ніколи до хорошого не приводило. Для нас це є ще один шанс для розуміння світу —те, що ми пам’ятаємо, цінуємо, повертаємо такі традиції в наше життя.
Особливості святкування найкраще збереглися в традиціях кельтів і скандинавів. А святкують Геловін у різних країнах світу. Дослідники стверджують, що всі ці свята і Самайн, як одне з циклічних свят у році, святкувалося в багатьох європейських країнах. Фактично в кожного європейського народу був відповідник цього свята, його інакше трактували, але сенс залишався той самий — зв’язок з потойбічним світом. Ще одним цікавим фактом є те, що відлік нового року починався саме з Самайну. Це свято водночас символізувало і смерть, і життя. Навіть той випотрошений і дещо страшний гарбуз, який має в собі свічку — це символ вічного життя.
Влад ТРОЇЦЬКИЙ, Центр сучасного мистецтва «Дах»:
— Ми нещодавно придумали цікавий проект — лабараторія сучасного мистецтва «Бурса» — це спільний проект міської галереї мистецтв «Лавра» і Фестивалю Сучасного Мистецтва «Гогольfest». Це проект освітній, формат якого ми ще остаточно не визначили. Стратегічно наш план полягає в тому, щоб створити на базі галереї мистецтв «Лавра» освітній центр, який стосуватиметься не лише візуального, але і всіх видів мистецтв: музики, театру, перформансу...
Вже зараз в рамках Міжнародної виставки-ярмарку сучасного мистецтва «Арт-Київ-2008» ми вирішили провести цикл зустрічей з цікавими художниками, діячами сучасного мистецтва, що будуть відкритими і безкоштовними. Майстер-класи з сучасного мистецтва розпочне графік Павло Маков (1 листопада), 2 листопада я розповім про сontemporary театр, 3 листопада художниця Жанна Кадрова проведе майстер-клас стосовно сучасної вуличної скульптури. Далі в програмі — куратор «ПінчукАртЦентру» Олександр Соловйов, художники Олександр Ройтбурд і Олександр Гнилицький.
Катя ГОРНОСТАЙ, студентка:
— Моєму найкращому другу зараз 22! Він завжди казав, що це симетричне число щось має означати. Виявляється, саме на 22-й день ембріогенезу в зародка людини починає битися серце. Це ще зовсім не серце, а скупчення клітин серцевого м’язу — кардіоміоцитів, що починають ланцюжком скорочуватися. Все ж таки недарма я цього тижня прослухала лекції з фізіології.
