Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Криза «ручного керування»

10 грудня, 2004 - 00:00
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХIВУ «Дня»

Попри численні уроки, людство продовжує перебувати в полоні керівного принципу, сформульованого Наполеоном Бонапартом: «Вплутаємося в бійку, а там побачимо». Історія вже неспростовно довела, що підкорення йому неминуче призводить до поразки. На цей принцип спирався не лише сам Наполеон, його дотримувався Ленін, коли більшовики брали владу в 1917 році, та Горбачов, проголошуючи перебудову. Сьогодні ним керуються, намагаючись вирішити проблеми Афганістану, Іраку, на Близькому Сході й в інших «гарячих» точках. Не стала винятком із цього правила й Україна.

Усіляка бійка неминуче призводить до ситуації, яку можна охарактеризувати відомими словами: «Бій у Криму, все в диму, нічого не видно». А якщо нічого не видно, то діяти доводиться наздогад або ставити свої дії в залежність від виникаючих ситуацій. У результаті вони або виявляються невірними, або просто запізнюються. Ситуація (об’єкт) неминуче виявляється в режимі «ручного керування».

Тим, хто причетний до створення та запуску пілотованих космічних апаратів, добре відомо, що перехід космічного корабля на ручне керування — завжди «нештатна ситуація». І однак влада пішла на те, щоб керувати державою саме таким чином. Причин, що призвели до такого рішення, може бути кілька: особисті інтереси, тривала робота в умовах адміністративно-командної системи, відсутність вибудуваної «автоматичної» системи керування в нещодавно виниклої держави. Швидше за все, все перераховане зібралося разом, що виключало можливість вибору іншого шляху.

А обраний шлях неминуче супроводжується безліччю нештатних ситуацій, що змушує «закручувати гайки», а це вже пряма дорога до тоталітаризму, коли один починає думати за всіх, і це призводить до втрати того, про що говорив Суворов: «Кожен солдат повинен знати свій маневр». На місце професіонала приходить виконавець. У цих умовах кожен, хто намагається на своєму місці приймати самостійні рішення, що відповідають його професійному обов’язку, усувається. Спроби внести корективи в подані команди, взяти керування на себе розглядаються як саботаж, злісний, навмисний розлад або зрив роботи за дотримання видимості її виконання. Починається кадрова свистопляска, яку чомусь називають «ротацією». Прекрасною ілюстрацією сказаного може бути «ротація» міністрів екології, що закінчилася фактичним знищення самого міністерства. В інших випадках міністерства були усунені від вирішення практичних завдань таким чином, що вони перетворилися на центри «певної політики» (наприклад, Міністерство аграрної політики), під якою спочатку розуміється мистецтво захищати інтереси. Зрозуміло, що в умовах ручного керування слід захищати інтереси того, хто «кермує».

Наскільки далеко зайшов цей процес, бачимо з проблем, які даються взнаки з особливою силою. До них належить проблема незалежних ЗМІ й, особливо, нинішні президентські вибори. ЦВК, багато регіональних і місцевих адміністрацій вбачали своє завдання не в проведенні справжніх виборів, а в досягненні скомандуваного результату.

Головним завданням державного будівництва вважається створення державного устрою країни, системи, принципів організації та діяльності державних органів. Останні слова треба особливо виділити. Один із класиків марксизму писав: «Держава є машина...» А ось класик біології — Вірхов — вважав державу організмом, у якому безліч клітин, що визначають його функціонування. Під машиною розуміють механізм або поєднання механізмів, що здійснюють певні доцільні (цілком розумні) рухи. Під організмом — істота з погоджено діючими органами. Тому всі їхні складові повинні перебувати у взаємодії одна з одною і чітко виконувати свої функції. Інакше кажучи, вони повинні «знати», що їм треба робити в процесі свого функціонування.

На жаль, будівництво української держави почалося не з цього і продовжувалося не в цьому напрямі. Тому й донині кажуть, що в державі не відбулося розділення влад, а деякі з них узагалі про себе не заявили. Але справа не лише в диференціації влади. У державі не налагоджено державні служби, хоча в ній існує Головне управління державної служби України. Щоб пересвідчитися в цьому, не треба далеко ходити. Досить відвідати Управління пенсійного фонду того ж району м. Києва, в якому розташоване й Головне управління держслужби, та вникнути в ті проблеми, з якими стикаються старі люди. Інакше як поневіряннями їх назвати не можна. Вони не дають підстав говорити, що державні служби працюють в інтересах суспільства.

Неналагодженість державних служб дає підстави стверджувати, що держава ще не відбулася, оскільки «машина» не здійснює «певні доцільні рухи». Її рухи можна характеризувати як стан хаосу.

Дійшовши такого висновку, дивуєшся наступному. До нинішніх президентських перегонів приєдналася дуже велика кількість претендентів, але ніхто з них не вніс до своїх програм як найважливіше положення облаштування державних служб. Це дає підстави вважати, що всі вони готували себе до «ручного керування » державою та суспільством. Тому мені спадають на думку слова мого покійного друга, який любив повторювати одну і ту саму фразу: «Було, як було, а буде, як було». Енергія мас піде «у гудок», а не на будівництво держави, в якій знайшло б своє місце громадянське суспільство. Тоді збудуться слова Сенеки: «Мовчки проти тебе час веде підкоп, буде завтрашній день гірший за нинішній».

Віталій МЕЖЖЕРІН, доцент, еколог, Київ
Газета: 
Рубрика: