Серед святкових дат часто непоміченим залишається 12 квітня — День космонавтики. Адже Україна має третій після США та Росії ракетно-космічний комплекс. З України родом і Сергій Корольов, і таємничий Юрій Кондратюк, він же Олександр Шаргей, який нібито загинув на фронті, але ім’я якого дивним чином відоме у США у зв’язку з «місячною трасою Кондратюка».
Проникнення у Всесвіт не під силу окремо ані Україні з Росією, ані Америці з Європою. Для переходу від примітивно- комерційного використання навколоземної орбіти до проникнення вглиб Всесвіту або, хоча б освоєння Сонячної системи, необхідно об’єднання і найвище напруження потенціалу всього людства.
Прагнення пізнати Всесвіт народилося із потягу до Знання, із необхідності вийти за межі вузького маленького світу, і не переслідувало жодних агресивних цілей. Але патологічне прагнення масових вбивств прискорило створення ракетної техніки, працюючої на принципі реактивного руху.
Перші польоти у Космос супроводжувалися масовим ентузіазмом у всьому світі. Незважаючи на те, що Сполучені Штати та Радянський Союз були на відстані одного кроку від термоядерної війни, Юрія Гагаріна в Америці зустрічали із щирим захопленням. Це підтвердило, що прагненння у Всесвіт споконвічно закладено в людині й що Космос може стати наймогутнішим об’єднуючим чинником. У запаленій уяві вже увижалися марсіанські міста, спілкування з неземним розумом Солярісом, політ на Кассіопею. Навіть прагматичний організатор радянської науки Сергій Корольов говорив про польоти у Космос за профспілковими путівками. Висадка американців на Місяці та радянський Місяцехід посилили віру в близьке космічне майбутнє. З’явилися такі мислителі планетарного масштабу, як Станіслав Лем та брати Стругацькі, творчість яких присвячена не космічним війнам, а творчому пориву людини у Невідоме. Вони ж попереджали про можливі проблеми космічного майбутнього, і проблеми дійсно виникли, але дещо інші.
Ентузіазм вичерпався, було втрачено динаміку, згас інтерес. Космос став ареною конкуренції виробників космічних послуг. З’явилося поняття космічних воєн: людство ще не зрозуміло Космос і своє місце у ньому, але вже мало намір воювати чи то з Космосом, чи то один з одним за Нескінченність, якої вистачить для всіх. Вільний порив творчості змінився повсякденністю секретності космічних програм.
З’ясувалося, що технічної потужності людини достатньо лише для хижацької експлуатації земних ресурсів з метою організації міщанського комфорту для обраних. Досягнення швидкостей, порівнянних зі швидкістю світла, сьогодні є утопією, але навіть ці швидкості мізерні порівняно із гігантськими космічними відстанями. Крім того, Ейнштейнова теорія відносності стверджує, що при швидкості світла маса тіла прагне до нескінченності, що свідчить лише про обмеженість наших уявлень про простір і час. Боротися з невагомістю, космічним випромінюванням та багатьма іншими агресивними чинниками люди поки не навчилися, вони взагалі поки що слабо уявляють собі повний перелік небезпек, які несе Космос для людини. Вважається, що необхідно розвивати тільки ті галузі, які можуть дати прибуток, а прогрес, у тому числі й у Космосі, здійснюється виключно на основі конкуренції. Знання, що дозволяють зрозуміти наше місце у Нескінченності та з’ясувати заодно, як довго ще ми у цій Нескінченності проіснуємо, зроблять безглуздими самі поняття конкуренції та прибутку, і успіхи, яких досягли останнім часом американська та російська космонавтика, особливої погоди не зроблять, поки значна частина землян животіє в убогості — матеріальній та духовній.
Людина виявилася ментально не готовою до Великого Ривка у Нескінченність. Майже 80 років тому Олексій Толстой поставив питання: «...Що ж таке людина?.. Найнікчемніший мікроорганізм, що учепився у невимовному жаху смерті у глиняну кульку землі і летить з нею у крижаній пітьмі? Чи ж це — мозок, божественний апарат для вироблення особливої, таємничої матерії, один мікрон якої містить у собі весь всесвіт...». Відповідь на це запитання, схоже, нікого особливо не цікавить. Віра у призначення людини непомітно трансформувалася у суєту жаданого благоденства через необмежене зростання споживання. Ринок оголошено межею мріянь. Задоволення потреб, що зростають під психологічним впливом ринку, замінило прагнення до Істини в її граничному розумінні. Великою метою прогресу названо створення дедалі більш комфортного життя, досягнення максимуму чуттєвої насолоди та міщанського заспокоєння. Порив до пізнання Космосу заперечує ці так звані цінності, бо заперечує і комфорт, і насолоду, і заспокоєність, а, навпаки, передбачає найвище напруження всіх фізичних і ментальних сил і постійний ризик на межі виживання. Та що там Космос, ми досі достеменно не знаємо, що відбувається всередині Землі та на дні морському!
А чи треба нам у Космос? Може, досить міщанського щастя, ситого самовдоволення, трохи прикрашеного Заповідями, яких ніхто не дотримується? Бурхлива діяльність та величезна кількість представників виду Hоmo Sapiens, згідно із законом переходу кількості в якість, стали планетоутворюючим, або, швидше, планеторуйнівним чинником. Зростання технічної та інтелектуальної моці людини обертається своєю діалектичною протилежністю у вигляді катастрофічного виснаження земних ресурсів, адже для задоволення своїх потреб та примх у людства немає інших джерел, крім Землі. Поновлюються ресурси набагато повільніше, ніж споживаються, а діяльність людини вже напевно призвела до порушення процесів поновлення. Похмурість картини доповнюють скупченість населення та отруєна природа, що призводить до зростання смертності або безповоротних мутацій людського організму, що саме по собі є небезпечним і непередбачуваним.
Крім рукотворних проблем є й зовнішні. У просторі навколо Землі носиться велика кількість космічних тіл, зіткнення з якими може знищити людство. Древні майя, культура яких була стерта з лиця землі, залишившись незрозумілою, знали щось нам невідоме про сонячні цикли та періодичну зміну полярності геомагнітного поля, яка супроводжується катаклізмом загальнопланетарного масштабу. Астрономи та геофізики, ймовірно, зможуть значно розширити цей перелік катастроф. Вихід із цієї похмурої футурології бачиться у тому числі й у виході людини у Простір, який може служити і невичерпним джерелом ресурсів, і необмеженим ареалом розселення.
Згідно із законами логіки, здорова психічна система просто зобов’язана розвиватися услід за Космосом, що розширюється. Усі Великі Вчення старовини звали до осягнення Вищої Істини в її граничному розумінні, але такою Істиною є саме оточуюча нас Нескінченність. Глибокий інтерес до неї виявляє не тільки, а іноді й не стільки розсудлива частина психіки. Несвідоме також приваблює пізнання Всесвіту і, одночасно, боїться цієї Нескінченності. Тут взагалі немає містики: захоплене споглядання зірок, радість після перших польотів у Космос, віра в астрологічну маячню доводять, що тяга у Простір була усвідомленою, а потім витіснялася у несвідоме. Колективне несвідоме завжди було орієнтоване на проникнення у Невідоме, навіть якщо цьому чинить опір меркантильний розум.
Існує ще ряд психологічних причин, що примушують звернутися до Космосу. У суспільній психіці, за Карлом Юнгом, присутні дві взаємопов’язані діалектично суперечливі спрямованості: всередину на збагнення самих себе (інтроверсія) та зовні на збагнення Всесвіту (екстраверсія). Тільки розумний баланс цих тенденцій дозволяє психіці залишатися здоровою. Нині, навіть незважаючи на успіхи в проникненні в таємниці матерії та Космосу, людство дуже захопилося внутрішніми економічними, соціальними та психологічними проблемами, забувши, що вони є нікчемною часткою Всесвiту. Не будучи у змозі одномоментно осягнути лякаючу Нескінченність, людина відмежовується від неї сурогатом віртуальної реальності, забуваючи, що над головою висить безодня Реальності Справжньої. У цій втечі у вигаданий світ, створенні психікою штучних рамок для самої себе відчувається якась песимістична приреченість, що веде до суєти істерично-самовдоволеного споживчого міщанства. Спрямування зовні за видимий горизонт услід за нескінченністю Всесвіту — ось оптимізм майбутнього, якщо він взагалі комусь потрібен, цей оптимізм.
Останнім часом знову загострилися вікові проблеми агресивності людини, розвінчуючи хибну думку про ніби неухильну її гуманізацію. Еріх Фромм визначив суто людські «деструктивність та жорстокість, які притаманні тільки людині та практично відсутні у інших ссавців, не мають філогенетичної програми, не служать біологічному пристосуванню і не мають жодної мети», більше того, «у міру цивілізаційного процесу міра деструктивності зростає». Подальше збільшення потужності озброєнь, сплеск тероризму, варварська експлуатація земних ресурсів лише підтверджують ці невеселі думки. Проникнення у Космос дозволить перенаправляти величезний згусток людської агресії та деструктивності у Всесвіт, де вони виявляться мізерними порівняно з Нескінченністю і згідно з діалектикою закону заперечення стануть своїми протилежностями — творчістю та пізнанням.
Людина боїться невідомого та непізнаного, але вони невідворотно ваблять її. Альтернативи проникненню у Космос немає. День космонавтики слід вважати найбільшим святом людства, а значення цього кроку в Нескінченність ще осягнуть у майбутньому.
