Я на своєму віку пережив не одну адміністративно-територіальну реформу. Під керівництвом «розуму, честі й совісті нашої епохи» ми «укрупнювали» райони, в результаті чого сотні українських містечок із повною інфраструктурою перетворилися в занедбані села: Меджибіж, Сатанів, Антоніни, Базалія... Ми «укрупнювали» колгоспи. Центральна садиба отримувала все. Тут жили і голова колгоспу, і комірник, і головний бухгалтер, а бригадні села, яких у кожному «укрупненому» було три-п’ять, а то й більше, перетворювалися на хутори, ставали неперспективними. Усе це — з метою скорочення управлінського апарату, кращого використання бюджетних коштів. У результаті державний апарат зростав, а коштів вимагалося все більше й більше. Все це призвело до страшних наслідків. Молодь, не маючи перспектив на селі, мігрувала в місто. Залишились здебільшого старі люди. Вони звикли жити без світла, без доріг, без газу, без... Та й приросли серцем до землі, до рідних могил.
Нова влада продекларувала адміністративно-територіальну реформу, а кожен міністр реформує своє дітище на свій розсуд. Власне, це не реформа. Звільняють одних (багато кого дійсно потрібно замінити!), призначають інших (чи багато серед них професіоналів?), ліквідовують комітети тощо. Народ очікує дійсних реформ, а не перестановки фігур. Змінили професіонала Грицька на патріота Стецька — хто від цього виграв? Україна? Ні, Стецько. З нашої баговини вилізти можна лише за умови зміни структури управління економікою, яка сьогодні нагадує пацієнта, котрий «більше мертвий, аніж живий». Управління подібне до мистецтва — тут потрібен талант, інтуїція, сміливість у прийнятті рішень. А нашим міністрам здається, що немає жодних перепон, що будь-яка справа, якщо в неї вкласти душу, буде їм під силу. Блаженний, хто вірує!
Та й не за той кінець узялися. Народ сподівався, що влада візьметься за підняття економіки. В першу чергу, за відродження минулої слави села, годувальника Європи. Та ні. Вирішила переплюнути комуністів і село добити до кінця. Безсмертний таки увійде в безсмертя (прошу вибачити за каламбур!), якщо ми йому дозволимо перетворити Україну в пустку. Краще б, для початку, дати йому посаду голови райдержадміністрації в Старій Синяві та нехай експериментує. Доведе свою правоту — будемо просити Президента дати йому Героя, а не доведе — хай вибачає. А експериментувати над усім народом не треба.
Хмельниччина відноситься до депресивних областей, існує на державній дотації. В середньому кожен район має 50—60 тисяч населення. Створимо 10—15 сільських рад. Чи стануть вони самодостатніми з точки зору економіки? Маю великий сумнів. Усі села, що увійдуть у штучно створений сурогат, будуть просто знищені. Одне лише село, в якому «возсідатимуть» керівні органи, буде розвиватися. І дороги, і водогін, і газ, і всі інші послуги. Хіба це не зрозуміло? Та й за площею новоутворення будуть різні. Все ж залежить від кількості населення на один квадратний кілометр. І кілометри воно (населення) буде долати більші, ніж сьогодні. І недобрим словом «реформатора» згадуватиме. Бо, хоч як погано працює громадський транспорт, але дістатися в район чи область сьогодні ще можна. А після реформування? Сільська рада не здатна утримувати ні транспорт, ані комунальне господарство. А з яких статків будуть утримувати пенсіонерів? А їх на селі більше 80%. А чим гасити заборгованість по зарплатах? У деяких селах ще не бачили живої копійки за останні два-три роки. Можливо, з Києва й не видно, що райони, де відсутня будь-яка промисловість, сьогодні ледь-ледь виживають, а село гине. Від сільського господарства нині статки дуже невеликі.
На папері будь-яка реформа завжди виглядає гарно, особливо на кольорових діаграмах. У житті далеко не так. Може не варто експериментувати над власним народом? Пожалійте своїх батьків, своїх рідних та близьких. Більшість народних депутатів, більшість урядовців — корінням із села. Навіщо рубати коріння? Дерево всохне.
Сьогодні при владі нові люди. У Києві та на місцях. Багатьох знаю особисто. Чудові, і як люди, і як професіонали, і як патріоти, але маю великі сумніви, що вони здатні витягти країну з трясовини. Люди вони нові, а керують по- старому. Потрібно змінити концепції управління державою та народногосподарським комплексом, тобто, управлінські функції повинні бути іншими. Слід насамперед реформувати управління, а не займатися сумнівним перекроюванням територій і людських доль.
І найперше завдання влади – село. Його необхідно відроджувати, а не нищити. Доки наше Міністерство аграрної політики не буде виправдовувати свою назву, справи не поліпшаться. Будь там керівником комуніст, соціаліст, націоналіст – нема різниці. Попри свою прогресивну назву, воно залишилося міністерством сільського господарства. Життя змінилось, економічні відносини змінились, а його функції залишилися такими ж, як тридцять— п’ятдесят років тому. Скільки сіяти, в які строки – це вчорашній день. Сьогодні господарство цікавить, хто у нього купить вирощене, відгодоване, надоєне й за якою ціною, хто йому поставить пальне, й за якою ціною, і в які строки... Не кажу вже про міндобрива, засоби захисту рослин, техніку. Без цього не можна будувати плани свого розвитку не те, що на три-чотири роки наперед, на рік не можна. Та й з ким його відроджувати? Молодь повернеться лише за умови, коли в селі можна буде мати все те, що є в місті. Пристойне житло, інфраструктуру послуг, транспортний та телефонний зв’язок, гарні зарплати тощо.
Кам’янець–Подільська районна рада започаткувала дуже гарну справу – провести ревізію всіх сільськогосподарських формувань. Діло хороше, але трішечки запізно. Що можна було вкрасти, вже вкрадено, що можна було здати на металобрухт – здано. Та все ж таки дещо можна ще зберегти, а, головне, реалізувати нормальну кадрову політику. Під боком сільськогосподарська академія. Довіртесь молодим — вони завзяті, ініціативні, на них уся надія. Потрібно дати можливість талановитій, амбіційній молоді нормально працювати. І на виробництві, і в органах державної влади. «Сірості» у керівництві нашою економікою місця не повинно бути. На всіх рівнях. До влади повинні прийти люди, які в своєму житті вже зробили корисне для себе, для своєї родини, для своєї країни.
Справа уряду виконати обіцянки, які Президент дав на Майдані. А сумнівні реформи залишимо до кращих часів...
