Можна довго говорити про значення футбольного клубу «Динамо» (Київ) у житті українського суспільства. Так, поки наші політики посилено шукали те, що може нас об’єднати, клуб успішно виконував об’єднуючу місію. Тому не дивно, що коли навколо «Динамо» розгорнулися відомі події, сотні тисяч прихильників клубу стали на захист улюбленої команди, незалежно від власних політичних уподобань. Адже київське «Динамо» стало символом України, якщо не у світі, то вже точно — в Європі. Тож я, уболівальник із 35- річним стажем, сприймаю із болем у серці спробу людей, дуже далеких не тільки від футболу, а й від спорту взагалі, зруйнувати клуб, який є нашою національною гордістю. Як юрист за освітою, прекрасно розумію, що при наявності спору між акціонерами клубу, рішення повинен прийняти суд. Але «досудове слідство» дозволяє мені висловитися щодо справжніх причин намагань Костянтина Григоришина одноособово заволодіти акціями «Динамо».
На пострадянському просторі вже стали системою випадки, коли підприємство, так би мовити, лежить у руїнах, нікому не потрібне; але тільки-но знаходиться власник, який піднімає його з колін і ставить на ноги, зразу навколо починає юрмитися зграя охочих відірвати «ласий шматочок». І нинішня ситуація з «Динамо» — не виняток. Де, питається, був Костянтин Григоришин, коли на початку 1990-х років команда зі світовим ім’ям знаходилась за крок від загибелі? І щастя, що знайшлися брати Суркіси, які, взявши, по суті, збитковий бізнес- проект, що потребував значних інвестицій, реанімували клуб, повернувши його до життя. Тепер, коли команда має два десятка гравців, «вартість» кожного складає не один мільйон євро, відомий у світі бренд, розвинену інфраструктуру, якій можуть позаздрити багато футбольних грандів, на все готове з’являється «російський бізнесмен українського походження» і хоче це прибрати до своїх рук. Навіщо? Для того, щоб і надалі розвивати клуб, вкладаючи у нього власні кошти? Як би не так! Адже до сьогоднішнього дня, будучи акціонером «Динамо», пан Григоришин не був помічений в інвестуванні клубу. Зате він, мабуть, прекрасно підрахував, який зиск можна мати від продажу гравців (яких не він купував!), продажу або здачі в оренду об’єктів клубної інфраструктури (які не він будував!), використання бренду київського «Динамо» (який не він створював!). Тобто, вiдверто кажучи, К. Григоришин хоче привласнити те, що йому не належить. І я не розумію, чому український суд повинен допомагати російському бізнесмену в його протиправних діях?
Усі добре знають, у якому становищі зараз перебуває український спорт. У нас достатньо команд, які потребують фінансової допомоги. Уже 15 років йдуть безплідні розмови про жахливий стан українського хокею і його флагмана — київського «Сокола». Якщо пан Григоришин так переймається проблемами українського спорту і хоче реалізувати у ньому свої бізнес-проекти, то, будь ласка, — нехай розпочне «з нуля», візьме, наприклад, хокейний клуб «Сокіл» і зробить із нього команду європейського рівня. А заодно розвиватиме хокейну інфраструктуру, починаючи з дитячих команд. Це, до речі, стосується й інших політиків-бізнесменів, що закидають братам Суркісам «несправедливу приватизацію» і «непрозорість керівництва» клубом. Тому викликає глибоку повагу наш відомий баскетболіст Олександр Волков, який без зайвих слів, копіткою працею поступово виводить БК «Київ» до європейської баскетбольної еліти.
Швидко ставши мільйонерами, деякі горе-бізнесмени так і не зрозуміли, що для того, аби мати добрий зиск у майбутньому, треба, нарешті, почати вкладати кошти в це майбутнє. Адже період первинного накопичення капіталу і перерозподілу власності минає. І якщо хтось цього не розуміє, то нова демократична влада, насамперед її судова гілка, й суспільство повинні роз’яснити «особливо нетямущим» їхню неправоту.
