Добрий день, шановна Ларисо Олексіївно!
У № 28 від 17.02.2011 прочитав, що «День» продовжує серію зустрічей зі студентською молоддю країни. Так, 10 лютого Ви брали участь у дискусії зі студентами і викладачами місцевих вузів у Чернігівському національному педагогічному університеті ім. Т. Г. Шевченка («Як повернути культ Розуму?»). Представляючи найсвіжіші видання «Дня» — два двотомники «Екстракт 150» та «Екстракт +200» (останній з роботами філософа Сергія Кримського), Ви сказали: «...якщо ми хочемо створити нашу країну, то повинні керуватися двома ключовими фразами — «інтелектуальний проект» і «розумний виборець».
Звичайно, можна лише вітати ваші зусилля: проводячи такі зустрічі й організовуючи Фотовиставки «Дня», ви вселяєте в нашу молодь надію. Але давайте відверто визнаємо, що «ціннісна система виховання» юного покоління у нас ось вже впродовж 20 років відсутня. Ні, звичайно, є, наприклад, церква; щоразу помітні спроби підняти роль православ’я в Україні, але чи може воно сьогодні стати такою системою? Адже як би не крутили його апологети, християнство і всі релігії взагалі здатні викликати у молоді лише вузьке егоїстичне прагнення «врятувати» свою душу, що досягається лише при її самозреченні від «мирських» турбот, тобто має супроводжуватися неодмінною відмовою від участі в суспільно-політичному житті. Тому релігійні ідеали не можуть знайти якості морально-духовних стимулів активної, творчої та свідомої праці молоді заради досягнення високої суспільно необхідної мети. Але в чому для нас сьогодні полягає ця мета? До цих пір ми цього не знаємо. У нас, за словами Ігоря Лосєва, продовжується «політична шизофренія» (коментар до статті «Як це лікувати?» у тому ж номері). Шановний Ігор, проте, не правий, тому що це не політична, а світоглядна шизофренія, й такий діагноз він сам визнає: «Ми ніяк не можемо чітко визначитися: що ми, хто ми, куди ми йдемо і навіщо ми йдемо?» Так звідки ж у нас візьметься «розумний виборець», якщо наше мислення уражене шизофренічним синдромом? Сподіватися ж на те, що у нас раптом з’явиться щось, схоже на всеукраїнську мету, м’яко кажучи, безглуздо. Вважаю, що тих зусиль, яких докладає «День» (честь йому і хвала за активність), для цього абсолютно не достатньо.
Проблемі стану суспільної свідомості в Україні більшою чи меншою мірою були присвячені практично всі мої статті, які я Вам відсилав. Ніхто на них так і не відгукнувся. Це мене дещо здивувало і спантеличило, але потім я зрозумів всю глибину деградації нашого мислення. Зрозумів і жахнувся. Адже безглуздо чекати відгуку від суспільства, ураженого світоглядною шизофренією, оскільки його свідомість настільки знівечена, що воно не здатне адекватно сприймати все те, що довкола відбувається.
Сьогодні незграбні так звані реформи олігархічного клану, який прийшов у 2010 році до влади, викликають в Україні зростання напруженості, а навесні вона, вочевидь, ще посилиться. Справа ускладнюється тим, що у нас запас часу на «вибір шляху» переважно вже вичерпаний. Реформи, що проводяться партією влади, не мають системно-інституційного характеру і не зможуть принести очікуваного результату, оскільки не направлені на корінну зміну суспільної свідомості в країні. Згідно з об’єктивним історичним законом, вона буде зметена хвилею народного обурення. Але чи запропонує та сила, яка замінить її, такий інтелектуальний проект, що перетворить нашого виборця на суб’єкта, здатного відкинути своє «шлункове» мислення і здобути міцні переконання найвищого порядку? Це залежить від тих, хто сьогодні не відсиджується у своїй «крайній хаті», у тому числі й від шанованого «Дня», що показує приклад активної громадянської позиції. Необхідно, проте, мати на увазі, Ларисо Олексіївно, що обмежуватися лише такою позицією сьогодні вже недостатньо. Українське суспільство з надією чекає відповіді на сакраментальне запитання: «Що робити?». І на нього ми зобов’язані терміново відповісти.
