Прочитавши листа Ольги Сивцової («День», № 165) , можна дійти висновку, що «мовне питання» однозначно перетворилося на «вічну» проблему. Такий собі новоукраїнський внесок у європейську філософію. Але навіть вкрай філософічно налаштовані громадяни, піднімаючи «вічні» питання, мають зважати на думку філософів-професіоналів. Чи не для цього газета влаштувала на своїх шпальтах лавку доктора філософії В. Шкоди?
Професор Шкода встановив, а ми у номері від 29 травня прочитали, що, на відміну від наших хуторянських філософів, цивілізовані європейські визначають національну приналежність особи виключно місцем її постійного проживання; назва території проживання і визначає «шостий пункт» (Франція — французи, Велика Британія — британці тощо). Звідки випливає, що сентенція: «Я за те, щоб українці могли вільно самореалізовуватися, зміцнювати свою самосвідомість» — може виходити хіба що від француза або британця, але аж ніяк не від харків’янки у якомусь там поколінні.
А наведений нею приклад величі оголеної совісті свідомих українців — «зараз я соромлюсь, що я українка, тому що мою мову силоміць нав’язують росіянам» — просто потрясає душу, адже з нього випливає, що відчайдушний опір громадян Російської Федерації насильницькій українізації придушено з нечуваною жорстокістю, росіяни знаходяться на межі втрати національної самоідентифікації, а Лужков заговорив українською.
О. Сивцова і близько не вбачає можливості саме такого — європейського — прочитання її листа. Що однозначно свідчить про приналежність автора до хуторянської культури. Хочеться побажати, аби світло «Дня» заходило на хутір шановної пані Сивцової регулярніше, а його мешканці швидше долучилися до культури європейської.
