Шановна пані головний редакторе!
Через вельми шанобливе і майже любовне ставлення до вашої газети я, звичайно, не повинен би обтяжувати її додатковою роботою, тобто не повинен писати до вас. Тим паче, що в опублікованих листах читачів уже міститься майже все, що і я міг би сказати: чому читаю «День»? Та тому, що він не напускає туману. Тому, що це єдина (зрештою, я інших не знаю) інтелігентна українська газета, з розумним і щирим поєднанням любові до рідної країни та української культури з європейськістю та всесвітністю (де були сьогоднішні войовничі патріоти, коли сьогоднішні «російськомовні» передавали з рук у руки «Інтернаціоналізм і русифікацію» Івана Дзюби?).
Тому, що радують розум і серце есе Ю. Андруховича, статті К. Гудзик, колонка «Щоденник» і дуже багато чого іншого. Тому, що має місце повнота інформації і дуже часто — збіг світоглядних позицій моїх і газети.
Я, щоправда, не став би докоряти вам у зайвій увазі до пана Марчука, тим паче, що гріха тут, по-моєму, немає: а кому ще приділяти увагу?
Що ж до самого генерала, то боюсь я останнім часом, чи не заразився він від нашого Президента «нірибанім’ясністю». Добре б йому чіткіше порозумітися з партнером-електоратом, який партійних програм не читає внаслідок застарілої алергії: яке його ставлення до приватної власності на землю з правом купівлі-продажу і шляхом відродження українського селянина-господаря? Податкова політика і шляхи відродження підприємництва та українського середнього класу? Ставлення до великого національного капіталу і шляху його цивілізованого розвитку? («Яка ще країна сиділа б мовчки, немов чогось у рот набрала, коли один із її найвидніших діячів усесвітньо викритий у... навіть утруднююсь це якось назвати: корупція? Крадіжка? Гоп-стоп? Зухвалий і корисливий ідіотизм? Мова, природно, про П. Лазаренка.) Наскільки широкий особистий культурний діапазон пана Марчука і якою буде державна культурна політика? Хто буде в його команді та які докази порядності цих людей? Чим він займався в Службі безпеки?
Коротше кажучи, я вважаю, що ваша газета займається (хоч і не тільки нею) найважливішою сьогодні для України справою: сприяє створенню в українському суспільстві того тонкого культурно-інтелектуального шару (як на бульйоні, — а сьогодні тільки нечасті окремі блискітки-кружальця), який і визначає долю націй і держав. І все це в своїх формулюваннях вам інші читачі вже сказали, міг би й не писати... Однак дві останні краплі, як мовиться, переповнили чашу.
1. Дуже вам і авторові, звичайно, дякую за статтю Едуарда Щербенка «Ціна простих речей. Політична актуальність Мамардашвілі». Я відчував би себе просто безсовісною людиною, не подякувавши вам за той шедевр: у газетному форматі, простою мовою, про якнайважливіші фундаментальні саме для нашого суспільства сьогодні речі, прості речі, які безконечно чужі несвятій простоті (що гірше за крадіжку), яка вилізла на перші ролі в Україні. Дякую.
2. Ложка дьогтю. «День» — видання, на мою думку, високого класу. І ви зобов’язані (пробачте за категоричність) відповідати своєму рівню в усьому — в тому числі й у мові, грамотності. І проблеми комп’ютерного перекладу тут ні до чого.
Біда з комами. Біда з відміною числівників. У величезному заголовку «полтора миллионов» — замість «полутора миллионов» тощо.
Якщо я можу просити вас про це (хоч, як любить висловлюватися колишній радянський народ, «маю повне право»), будь ласка, попрацюйте над мовою.
Із щирою повагою і в очікуванні наступного «Дня» ваш передплатник
