Сьогодні, коли кордони багатьох держав перетворюються лише на умовні позначки на карті, щоразу більше молодих українців шукають шляхів самовдосконалення та самореалізації поза рідними порогами. «День» поцікавився позитивами й негативами досвіду молодих людей, які вже стажувалися та працювали за різними програмами за кордоном.
Ольга СТИРАНІВСЬКА, менеджер «Укрлісконсалтингу», Львів:
— Мій закордонний освітній досвід пов’язаний зі Швецією, де в рамках програми EUROFORESTER я здобувала ступінь магістра у Шведському аграрному університеті, сьогодні я ще на стадії захисту своєї наукової роботи. Після навчання за кордоном залишились тільки позитивні враження, багацько друзів, із котрими я досі контактую, та досвід, який не отримаєш, навчаючись в Україні. Повернувшись «звідти», тепер можу бачити проблеми своєї спеціальності з іншого боку, що дає мені можливість застосовувати нові ідеї у вирішенні конкретних завдань. Якщо ж брати до уваги пункт «працевлаштування», то легше знайти роботу в Україні не стало. А от у Швеції для всіх рівні права та можливості, не має значення, з якої ти країни, кожного зустрічають привітно та гостинно. Щодо українців у більшості випадків спрацьовує усталений стереотип, мовляв, вам з практики знайома корупція, у вас прийнято хитрувати та оминати правила. Хоча в більшості випадків такі настрої зводились до жартів, але все ж таки є над чим замислитись. Нині мої бажання роздвоюються. Із одного боку, я хочу назад у Швецію, а з другого — не можу поїхати з України, тут я вдома.
«Фішка» навчання чи стажування за кордоном у тому, що, крім вдосконалення рівня іноземної мови та фахових знань, людина стає випускником школи життя, де заново вчиться комунікувати, розгадувати певні коди на рівні національностей і розуміти, що люди всюди однакові, просто умови життя різні.
Наталія ШЕВЦОВА, студентка ЛНУ ім. І. Франка, Тернопіль:
— У свої 19 маю вже два досвіди участі в закордонних програмах. Перший — у популярній серед студентів Work&Travel, другий — волонтерство у мовній школі в серці Естонії — місті Таллінні. Отож у більшості випадків програма Work&Travel — суцільне колесо фортуни, адже укладені договори щодо працевлаштування не гарантують солодкого життя. Після двох тижнів, адаптувавшись до цін та умов проживання, отримавши першу зарплату, усвідомлюєш свою ситуацію й можеш робити прогнози на майбутнє. Моя була не з найкращих: про жодне «відпрацювати та повернути гроші батькам» не могло бути й мови, тільки важка робота на головній кухні аквапарку в спеку понад 35 градусів, часто я навіть не відчувала ніг. Здавалося, що після такої школи виживання я здатна робити в Україні будь-що. А цьогоріч я обрала волонтерський досвід, а саме — роботу з дітьми в школі англійської мови. Гадаю, з балтійськими емоціями я буду жити до наступного літа, поки на заміну не прийдуть інші. За два тижні я дуже звикла як до дітей, так і до Таллінна — міста, як сказав мій друг після перегляду фото, з андерсенівських казок. Повернувшись в Україну, я усвідомила, що мені вистачить сили наважитись виїхати з України...
Оксана ЛЯШ, менеджер по роботі з клієнтами піар-агенції Brandcom, Київ:
— Минулого року мене переконали, що найнадійніший спосіб побачити Штати — поїхати туди за програмою Camp America. Серед плюсів програми — стовідсоткове забезпечення тебе місцем проживання та харчуванням, оскільки ти працюєш в дитячому таборі. На жаль, вожатим можна стати, будучи тільки носієм мови, але всі вакансії зі сфери обслуговування доступні. Я працювала на кухні, але це не заважало мені знайомитися з дітьми, розповідати їм про свою країну, культуру і навіть кухню. Також ця програма майже вдвічі дешевша за Work&Travel, втім, більше заробити, ніж просто компенсувати вкладені гроші, не вийде, тому що це робота за контрактом. І, як показує досвід, фактично нереально привезти якісь гроші додому. Бо стільки спокус щовихідних, стільки цікавих місць, стільки розваг! Якщо хтось вагається, їхати чи не їхати, то відповідь очевидна — їхати. Проте ще один мінус саме цієї програми в тому, що ти не знаєш, у який табір потрапиш, оскільки тебе за аплікаційною формою вибирає роботодавець, і якщо тебе щось не влаштовуватиме, доведеться повертатися додому. Мені просто пощастило. Work&Travel дає більше свободи, тому якщо сили духу вистачить, то краще, напевне, все ж таки обирати цю програму. Там можна й додаткову роботу знайти, й обрати оптимальне місце для життя. Але це — для тих, хто не боїться поштурхати трохи свою фортуну.
Для мене Америка — це одна з найяскравіше розписаних сторінок життя. Тільки раджу всім охочим поїхати до неї наїстися досхочу домашньої їжі перед подорожжю, бо цього там справді не вистачає. Звісно, якщо ви не потрапите на Brighton Beach в New York. Маленький слов’янський рай неодмінно нагадає вам про дім. Але це вже інша історія...
Анастасія КОСИНСЬКА, студентка, Київ:
— Поліпшити французьку вимову та краще роздивитися Париж мені допомогла мовна школа. Я не мала особливих ідей чи варіантів, тому з пошуком мені допомогло турагентство. Як результат, зупинилися ми у навчальному закладі «Євроцентр». Його філіали розкидано по всьому світові, але власне ті, що не мають в сусідах Єлисейські поля, мене не надто цікавили. Щодо житла за кордоном взагалі у студента є такі варіанти: приймаюча родина, що надасть притулок, студентський кампус і наймана квартира. Я, як і більшість людей, вибрала «родину», тому що це, по-перше, краще для мовної практики, а також можливість побачити зсередини побут французів. Крім того, у вартість проживання в сім’ї включено сніданки та вечері, що дозволяє спробувати справжню французьку кухню й не нервуватися з приводу купівлі продуктів та їхнього приготування. За ці три тижні в школі я познайомилася з великою кількістю іноземних студентів, у Парижі це переважно вихідці з Латинської Америки (особливо — Бразилії) та Швейцарії. Це, безсумнівно, добре, але за такий тривалий час саме французів я зустріла мало, а говорити з такими ж, як я, іноземцями французькою — непогано, але не рівноцінно спілкуванню з носіями мови. Звісно, я встигла за той час відвідати багато музеїв, була на балеті, в різних кафе та нічному клубі. До речі, щодо музеїв: чомусь в Україні існує хибна думка, що для нас у Європі знижок немає... Це не так. «Айсік» і навіть український студентський неодноразово ставав у пригоді. Наприклад, Лувр, музей на набережній Бранлі та Оранжері я побачила абсолютно безкоштовно.
Утім, перед подорожжю треба психологічно бути готовим, що у Франції ти стикнешся із зовсім іншим менталітетом населення. Це не перебільшення. Як на мене, люди там набагато розв’язніше себе поводять. Порівняно з ними Україна здається пуританською країною. І, звісно, спочатку доволі важко довго перебувати в іншому мовному середовищі — відчуваєш себе якось самотньо постійно. Прикро також, що іноземці дуже рідко знають, що таке Україна й де вона розташована. Наприклад, француженка, в якої я жила, завжди запитувала щось на кшталт: «А у вас в Росії це як?». І, незважаючи на те, що відповідь свою я будувала за зразком: «У нас в Україні...», вона продовжувала говорити «Росія». Одним словом, навіть Євро в цьому аспекті нас ще не врятувало. Ще хочу зазначити, що в Україні справді хороший рівень освіти. Багато хто з іноземців (бразильці, японці, європейці), як виявилося, не знають не тільки географії, а й класиків світової літератури, що мене й досі дивує.
