Кирило ДУБРОВIН, голова громадської організації «Сєверодонецька молодіжна рада»:
— Для розвитку громади має бути налагоджена комунікація між громадським сектором і так званою владою — міською та обласною. Має бути зворотний зв’язок, аби влада розуміла, які проблеми хвилюють громаду і що у людей у пріоритеті. На жаль, з моменту початку воєнних дій на Донбасі комунікація між владою і громадою залишає бажати кращого. Ті, хто прийшов до влади, забули про людей. У результаті — величезний пласт проблем в медицині, освіті, комунальній сфері, і вони не розв’язуються тривалий час через те, що у влади свої бажання, проблеми та пріоритети.
Тих, хто хоче розвиватися, не зупиняють жодні обмеження, обставини і труднощі. Третій сектор, на мій погляд, активізувався і здобув серйозну підтримку з боку донорських організацій. Завдяки цьому реалізовано багато соціальних проектів.
У нашій організації стартував другий проект з міжнародного розвитку. Молодь з Луганської області їздить по обміну досвідом до Естонії, Латвії, Литви, Німеччини, Англії. Також ми проводимо різні майстер-класи, тренінги з фінансової грамотності, проектного менеджменту, реалізуємо проекти з культурного і творчого розвитку.
Микола ЗИЗА, директор Лисичанської загальноосвітньої школи, заслужений вчитель України:
— Цього року в мене народився онук, назвали Михайлом. Це найрадісніша подія у нашій родині!
У нашій школі ми урочисто відкрили ретро-клас, у ньому все, як було півстоліття тому: старі, але відреставровані парти, шкільна форма старого зразка, програвач із платівками, піонерські газети, справжні чорнильниці, ручки-пір’я та інше приладдя того часу. Навіть підлогу зробили з нових дощок і пофарбували фарбою — усе, як було раніше. Сюди ми приводимо дітей, аби вони бачили, в яких умовах вчилися їхні батьки, їхні вчителі. Цей клас ми робили три роки.
Також зробили стелу пам’яті з портретів вчителів, які працювали у нас понад двадцять років і звідси пішли на пенсію. До століття школи заклали капсулу пам’яті для наступних поколінь.
Цьогоріч до нас прийшли працювати кілька молодих вчителів — випускники педагогічних вишів. Це зараз велика рідкість, і для нас — ціла подія!
Фінансування освіти мізерне, тому хотілося б, аби на нас звернули увагу грантонадавачі. Поки що багато проектів для школи проходять повз нас, тому нам не завадить досвід у цій справі і талан.
Звичайно, ми хочемо, аби ситуація з Донбасом швидше стабілізувалася і розв’язалася, всі від цього втомилися. І ще хочемо, аби на простих людей держава звернула увагу! У нашому маленькому місті Привіллі четвертий день немає води через борги ЛЕО (Луганське енергетичне об’єднання. — Авт.), і нікому до цього немає діла...
Віталій КОСТРИЦЬКИЙ, заступник голови Луганського обласного апеляційного суду:
— У травні цього року Верховний Суд України ухвалив рішення, яке захистило права всіх переселенців — пенсіонерів. Тепер не має значення, де людина перебуває. Якщо органи виконавчої влади його виконуватимуть, то нескінченні поїздки пенсіонерів з окупованої території, а також постійні реєстрації переселенців відійдуть у минуле. Це рішення не упереджене і засвідчує, що в країні формується нова судова система європейського рівня!
Також цьогоріч ми відзначаємо триріччя з моменту початку роботи на новому місці. 18 травня до нас до Сєверодонецька приїжджає Рада суддів України у повному складі. Це означає, що Рада підтримує нас — суддів-переселенців, високо цінує роботу переміщеного органу судової влади. До нас приїдуть колеги з усієї України, аби провести тут засідання ради.
На жаль, не вийшло вирішити житлові питання колективу. Більшість моїх колег — вимушені переселенці, і питання надання службового житла також не вирішене. Але час ще є до наступних виборів — працюватимемо!
Дмитро БОРОДАВКIН, начальник територіального сервісного центру МВС, м. Лисичанськ:
— Не так давно у нас закінчилася реконструкція і будівництво нашого територіального центру. За 25 років роботи відбулася вперше справжня реформа! До цього їх було багато, але всі були на словах: нас перейменовували, міняли вивіски, службову форму, але суть роботи МРЕО не змінювалася. І ось вперше відбулася справжня реформа, яка повністю змінила концепцію обслуговування громадян.
Під час ремонту ми позабирали стіни, звільнилися від кабінетної системи, розробили бренд-бук — вперше злагоджено все вийшло. Для мене це просто диво. Цю реформу відчули і ми самі, і наші клієнти. Тепер ми дійсно надаємо послуги в новій якості і чуємо багато вдячних відгуків людей про свою роботу.
Раніше родинні радощі завжди переважували і затьмарювали все інше. Але ці зміни в роботі, мабуть, вперше стали в один ряд з родинними. Адже, діставши позитивний заряд на роботі, ти переносиш його у другій половині дня на родину.
Нашій структурі обіцяли розширити спектр послуг, які ми надаємо: отримання дозволу на зброю, реєстрація сільгосптранспорту тощо. Для цього є приміщення, навчені працівники, але поки що цього не сталося. Наприклад, для порівняння: паспортний стіл «задихається» від навантаження, а нам його не вистачає. Ми — як поїзд, що набрав хід, але їде напівпорожній. Тобто ми готові надавати більше послуг, але нам поки що їх не надають — і це засмучує.
