Розмірковую: хто вищий від людини-майстра? Погодься, друже-читачу: не факт, що ти готовий довірити своє здоров’я «просто лікарю» Іваненку, свою дитину — «просто педагогу» Петренку, а сімейне свято — «просто кондитеру» Черновій. Попит — на «профі», яких не може бути багато. І тому їхній життєпис — цікавий. Він може бути незвичним: тут норма — бути фанатом свого роду занять. Адже майстер — це зазвичай фанат з талантом!
Приклад? Будь ласка.
Молода життєрадісна жінка має вдосталь часу і думає, чим їй зайнятись. Усе просто — Галина в декретній відпустці. Але вдачі вона цілеспрямованої, не схильної до розваг, та й мешкає не в Києві. Характер засвідчує новенький диплом — червоний! — економічного факультету.
І раптом — спогад. Від нього у Галі з’являється на обличчі мало не дитяча усмішка. Пряники-медяники! Зазвичай у їхній сім’ї жодне свято без них не обходилося. Верховодила в дійстві їх випікання бабуся Ніна з власними рецептами. Галочка ще в дитсадок ходила, як зліпила свого першого пряничного ведмедика. Бувало, моторна баба Ніна на свята й двір пригостить пряниками. Пригостить з усмішкою: «Ми з онукою — наче конкурентки. Ті, що смачніші, пекла Галочка-господарочка. І мені від цього лише втіха!»
Давно немає бабусі. Але ж ось він, її диво-зошит. У ньому домашні рецепти, а поміж них... українські пісні. Скільки тих пісень за кондитерськими вправляннями переспівали разом з бабусею — думає-згадує зі сльозами на очах Галина.
І вона заповзялася продовжити їхню пекарську традицію. Знову Галя біля духовки, знову квітне-наспівує разом з американською українкою Квіткою Цісик «Я піду в далекі гори». І знову сім’ю — що сім’ю, увесь двір! — пригощає Галя медяниками. Не одні ласуни куштують-нахвалюють, а хто зі старшого покоління — згадує: «Не гірші, ніж у баби Ніни!»
Почин дорожчий за гроші. Як народила хлопчика, то незабаром і подруг навчила, відкрила кондитерське кафе (весь район чекав!). Назву дала йому — «Медовик». Не забула Галина «оселити» в ньому й музику та українські пісні, на видному місці — фото бабусі Ніни Іванівни та американської співачки з українським серцем Квітки Цісик.
Нині вона — бізнесвумен. «Для своїх я бізнес-Галя», — каже з посмішкою. Вчора провела у себе в кафе за помірною ціною чудовий майстер-клас із кондитерської справи, сьогодні наглядає за виготовленням дитячої серії — мультиплікаційних героїв із пряників, а завтра відправляє спецзамовлення в Одесу і... Данію. «У мене, вірите, кайф від нової-старої справи, — каже бізнес-Галя. — Це моє. Мабуть, тому і часу не відчуваю, мов у дитинстві».
Ставимо крапку? Ні. Бо ці мої враження навіяні оригінальною газетною публікацією Лесі Сухомлин. На той час — талановитої студентки-журналістки Бердянського педуніверситету, а ще учениці моєї авторської медіашколи «На крило!». «Цікавий випадок, правда? — казала тоді Леся. — Рідкісний зигзаг долі у людини». «Ти кажеш про долю, — відгукнувся я, — але дивись, у нашій медіашколі вчу вас бути цілеспрямованими, не пливти за течією, правильно? Бо серед таких людей побутує вислів: доля грає чорними. Це мовою шахів. А ще є цитата Томаса Карлейля, письменника: «Щасливий той, хто знайшов справу свого життя. І нехай не шукає іншого щастя». Бачиш, наша героїня виявилася супер-кондитером — це її справа в житті, а не економіка».
Ставимо крапку? Знову ні! Завдячуючи моєму приятелеві, професору Криворізького національного університету Миколі Стрюку. Повідав йому якось «пряничну історію» і почув делікатно-іронічне: «Скажіть ласкаво, чому економічний диплом, ще й червоний, не потрібен вашій Галині? А організувати роботу кафе, а забезпечити поставки продукції по Україні ба навіть за кордон?»
Я подякував професорові. Справді, гарна його крапка в історії. І раптом майнула втішна думка. Мабуть, знайдеться кому-небудь, особливо серед молоді, «приміряти на себе» мою розповідь. І, дивись, нових майстрів прибуде! Я ж як медіапедагог подбаю, щоб було кому складати вже нові історії...
