Редакція отримала листа від доцента Київського національного економічного університету Анатолія Бебели, який містить доволі сувору оцінку однієї з публікацій нашого постійного автора і консультанта — професора Джеймса Мейса. Ми вважаємо за можливе надати слово Дж. Мейсу для відповіді нашому читачеві. В результаті — вийшов доволі цікавий обмін думками з питань політології та політекономії, який ми пропонуємо вашій увазі. Принагідно запрошуємо всіх бажаючих — і не тільки представників зазначених наук — приєднатися до дискусії і поділитися своїм баченням порушених проблем.
Як один із постійних і зацікавлених читачів газети я приєдную, хоч і з незначним запізненням, свій голос до всього того, що було щиро і конструктивно висловлено у привітаннях вас із семиріччям.
Мене, активного споживача вашого інформаційного продукту, задовольняє як інформативно, так і професійно досить широка його палітра. При цьому пріоритет віддаю аналітичним матеріалам з питань соціально-економічного, політичного розвитку країни та з проблем формування і захисту національної ідентичності. Вважаю, що ваша газета, навіть із урахуванням наявності в окремих публікаціях чітко вираженого антикомуністичного та латентного антиросійського спрямування, є одним з не багатьох періодичних видань на терені України, в якому домінує досить конструктивне аналітично- критичне подання матеріалів з нагальних соціально-економічних, політичних, філософсько-культурних проблем нашого сьогодення.
Проте з’являються в газеті й такі матеріали, які читач може розглядати як своєрідну «ложку дьогтю» в добрій загальній справі вашого видання. І це — закономірне явище. Адже скільки читачів, стільки й думок та оцінок. Але є й такі специфічні матеріали, які, в моєму розумінні, дезорієнтують та інтелектуально роззброюють читача. Власне, останнє і примусило мене вступити в полеміку з консультантом газети паном Джеймсом Мейсом.
У цьому контексті маю намір критично розглянути зміст його привітання газеті («День» від 19 вересня ц.р.). У мене, як у читача, викликає неприйняття манера нав’язувати пересічному українцю своє розуміння ряду моментів формування та реалізації навчального процесу в українських вузах. По-перше, вважаю, що оцінка ним політичної економії є ідеологічно упередженою, що свідчить про політичну заангажованість його як фахівця-політолога. Так, у трактуванні пана Дж. Мейса політекономія — це «мертвий вантаж», який «усе ще спотворює інтелектуальний процес у багатьох університетах» України.
По-друге, на моє переконання, ідеологічні ярлики — не предмет як ювілейних «speechs», так і повчань інших, а тим більше — всього народу.
Що ж можна відповісти з приводу цих випадів?
Я свідомий того, що для політолога Дж. Мейса не є авторитетними оцінки політекономії досить відомими письменниками. Зокрема, Жорж Сіменон пророчив, що настане той день, коли політична економія стане на чолі всіх наук. А Марк Твен вважав: «Знання політекономії — першооснова вмілого керівництва державою». Погоджуюсь, що наведені аргументи — це, образно кажучи, «просто гарна проза». Але візьмемо інший зріз розуміння (чи нерозуміння) Дж. Мейсом піднятої ним проблеми. Безсумнівно, що йому (хоч і політологу) доводилось вивчати деякі аспекти економічної науки, а тому повинні бути відомі прізвища і праці А. Маршалла та П. Самуельсона. Тут, вибачте за академізм, процитую їхні положення щодо предмету нашої дискусії. «Політична економія, або економічна наука (Economics), — зазначає А. Маршалл, — займається дослідженням нормальної життєдіяльності людського суспільства; вона вивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, яка найтіснішим чином пов’язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту» («Принципы экономической науки». Т. 1, Пер. с англ. — М.: «Прогресс», 1993, с. 56).
Лауреат Нобелівської премії з економіки Поль Самуельсон зазначає: «Економічна теорія, чи політична економія, як її звичайно називають, тісно пов’язана з іншими важливими університетськими предметами», серед яких він виділяє і «політичні науки», тобто політологію (Самуельсон П. Економіка: Підручник. Львів. Світ. 1993. с. 17).
Зрозуміло, що принципово протилежні тлумачення політекономії зроблені оцінювачами, які знаходяться в різних «інтелектуально-наукових вагових категоріях». Тому і вибір у нашій полеміці прийнятної точки зору щодо розуміння науки політекономії не має альтернативи. Інші ідеологічні нюанси тлумачення політекономії я свідомо опускаю, оскільки в такому разі «претензії» не до самої науки, а до її інтерпретаторів.
Втрата міри і межі об’єкту спостерігається і в огульних звинуваченнях українських вузів у «кумівстві», «фаворитизмі», «відвертій корумпованості». Робиться це на підставі ефемерних оцінок двох своїх падчерок. Одиничні факти не зовсім коректно узагальнювати таким чином.
З усіх «смертних звинувачень» паном Дж. Мейсом навчальної дисципліни політекономії та нашого вузівського навчального процесу логічно виникає й таке паралельне запитання: а чому (за змістом) та як і де навчались ті політологи, які також не були далеко відсторонені від рекомендацій та оцінок щодо бомбардувань Югославії, Іраку? Тут зізнаюсь, що думок пана-консультанта з цього приводу я не читав.
У контексті оцінки фахівців-політологів виникає й інше запитання: хто з американських політологів «підказав» новому послу в нашій країні Дж. Гербсту одну з перших його «крилатих фраз», що «американські війська не будуть розміщені на території України»? А може, він сам придумав таку «мудру» політологічно «заспокійливу» сентенцію? Адже кожен дипломат — політолог за визначенням.
Зрозуміло, що було б алогічно, навіть з усіх політологічних негараздів, робити висновок про гуманістичну неповноцінність науки політології. Адже головне — хто і як її розуміє та реалізує відповідні знання. Переконаний, що будь- який досить цивілізований пересічний українець завжди генетично скептично ставиться до «оцінок і порад» різних закордонних «місіонерів-просвітників», котрі, як правило, приходили «на ловлю щастя і чинів». У нас достатньо власної мудрості та наснаги, що дозволяють нам розібратися з власними проблемами. Ми не проти навчатися й чужого, але розумного.
Щасливої і довгої дороги, толерантності та масового читача газеті.
ваш постійний читач Анатолій БЕБЕЛО,
доцент КНЕУ
