Для початку звичайний сюжет з натури. У переході в метро жінка торгує сливами. У кошику їх 8—10 кілограмів. Я перший покупець. Погоджуюся з ціною і чекаю, доки зважить мені товар. Тут же підходить до нас сусідка по торговельному ряду і стоїть собі мовчки.
— Я ж тільки почала торгувати, — виправдовується власниця слив. — Може, трохи пізніше...
Здогадуюся, про що йдеться, і запитую в жінки, яка підійшла:
— Для кого ви збираєте данину? Для міліції?
У відповідь обидві наче води в рот набрали. Тільки переглядаються мовчки. Коли збирачка грошей відійшла, жінка, що продавала сливи, озирнулася і напівпошепки сказала:
— А для кого ж? Це ж територія міліції. Не даси — проженуть. І місце не пустуватиме. Хоч тут і не дозволяють офіційно торгувати.
Я поглянув навколо і на око прикинув — близько двадцяти людей жваво і неофіційно торгували різними продуктами. Здебільшого це були селяни з навколишніх приміських сіл, які самі виростили й самі продають. І серед них було кілька міських перекупниць. Вони, як правило, і є штатними збирачами данини і двічі посередниками: з одного боку, між виробниками і покупцями, а з іншого — між міліцією та виробниками. Плата залежить від місця розташування станції метро: ближче до центра — дорожче, на окраїнах — дешевше. Кожен квадратний метр території під контролем, кожне грошомісце — на обліку. Сказано ж — «територія міліції». І ніяка СБУ чи прокуратура сюди не вхожі. У них свої території, об’єкти і суб’єкти. В тому числі державні та комерційні. А щодо влади, тобто Київської міськдержадміністрації, то вона свою справу зробила — видала розпорядження про заборону торгівлі в переходах метро. І доручила контроль управлінню МВС. Для формальності. І на всяк випадок — для перевіряючих. Мовляв, на папері в нас усе так, як вимагає закон: не дозволено. На практиці — інші «поняття».
Та коли раніше про них говорили пошепки, навіть з острахом, аби не поплатитися посадою, то віднедавна — це табу зняли. І тепер правоохоронці, зокрема з МВС, на цю тему можуть не тільки говорити відверто й публічно, а навіть збираються узаконити подібну діяльність. Яким чином? Начальник ГУ МВС України в АР Крим Олександр Просолов з цього приводу налаштований прагматично: «Думаю, в Україні варто ініціювати новий законопроект щодо позаробочої діяльності міліціонерів». Заступник міністра Леонід Зима, не інакше як від імені керівництва МВС, схвалює таку ініціативу низів, хоч щось слабо віриться, що саме там вона народилася. Так ось, заступник міністра, не моргнувши оком, зізнається щиро і навіть знає, як замінити слово «кришування». «Такі думки про підробіток для міліції є. Тому вважаю за можливе дозволити міліціонерам займатися у вільний час роботою, що не суперечить інтересам служби». Причому і один, і другий міліцейський чиновник посилається на зарубіжний досвід — зокрема Литви, де поліцейський має таке право.
А як же тоді розуміти погрозу міністра Анатолія Могильова, який налаштований, принаймні на словах, категорично: «Бізнес і міліція — це різні речі. Якщо стануть відомими факти службових зловживань у роботі міліціонерів, покарання буде жорстким». Ось і спробуйте зрозуміти наших міліцейських генералів. Таке враження, що в них сім п’ятниць на тиждень. Тим більше, що з очільником кримської міліції міністр не так давно мав не лише персональні зустрічі, а й відповідні розмови. І не думаю, що чиновники такого рівня не торкалися цього дражливого питання. А може, це передбачено сценарієм, і кожен грає свою роль, аби заплутати людей?
А щодо зарубіжного досвіду, то, по-перше, нашим міліціонерам спочатку треба стати поліцейськими за всіма європейськими або світовими стандартами, а не просто механічно змінити назву і перейти з одного статусу в інший. Хоч подібною ініціативою вже захопилося вище міліцейське керівництво. Тепер залишається переконати Президента, урядовців і законодавців. А з нинішньою однодумною та одностайною владою процедура переконання не забере багато часу. Це на початку незалежності, коли пропозицію про перейменування міліції в поліцію озвучили у Верховній Раді, комуністична більшість почала всіма можливими способами захищати «завоювання жовтня». І захистила. Та й на пам’яті не просте голосування про перейменування КДБ на СБУ. Щоправда, сьогодні ситуація з голосами, а точніше, з кнопками трохи інша. Та й відступати нікуди — позаду Москва.
По-друге, чому нашим правоохоронцям не поцікавитися досвідом теж недавніх міліціонерів, а нині поліцейських ще й в інших країнах, зокрема в Грузії. Там усяких поборів та хабарів поліцейський боїться, мов чорт ладану. А тих, хто в минулому не міг уявити своєї служби без хабарів, сьогодні в міліції немає.
Чи не замислювалися наші міліціонери в генеральських погонах, що це прямий шлях до легалізації корупції в правоохоронних органах? І їхня ініціатива є, по-перше, провокативною для інших силових структур, а по-друге, йде врозріз із задекларованим Указом В. Януковича на самому початку президентської каденції. Та хіба для міліції той Указ уже не Указ, і його можна замінити законом про підробіток для міліціонерів у вільний від роботи час? І по-третє, як бути з присягою? Чи вона теж формальність?
Виявляється, «підробітків» безпосередньо під час служби, а для декого — навіть не відходячи з-за робочого столу, вже замало. І не приховано, а цілком легально, на законних підставах. І називатиметься це просто — міліцейський бізнес. А дозвольте запитати, якими професійними даними для підприємницької діяльності володіють сьогодні наші міліціонери? Наприклад, рядові, сержанти, прапорщики? Чи не про них ідеться? І їхня роль буде суто технічною — збір. Це, з одного боку, а з іншого — багато міліцейських чиновників і так мають сьогодні свої комерційні структури, оформлені якщо не на родичів, то на підставних осіб. І стосується це, насамперед, офіцерського складу, в якого і так чимало привілеїв. Але не хоче він бути рівним серед рівних, а найрівнішим серед інших державних службовців — учителів, лікарів, дипломатів, прокурорів, суддів, податківців та інших громадян, яким законом заборонено займатися будь-якою оплачуваною та підприємницькою діяльністю.
І наостанок — знову сюжет з натури. Але умовний. Так ось, уявіть собі, що «у вільний від роботи час» міліцейський чиновник «займається іншою діяльністю, яка не суперечить інтересам служби», зокрема, підробляє менеджером у якійсь фірмі чи підсобним на будівництві, що більше схоже на анекдот. І тут раптом терміновий виклик на службу, яка «и опасна, и трудна» і за яку держава не так мало, порівняно з іншими, платить. І як поведеться в такій ситуації міліціонер?
Подібних прикладів можна навести чимало. І кожен з них не на користь основній справі, а конкретніше — службі, на якій пріоритетною є і має бути безпека країни, правопорядок, а не додатковий підробіток для охоронців. І якщо влада неспроможна забезпечити належною зарплатою працівників міліції (поліції) й у такий спосіб шукає вихід із ситуації, посилаючись на зарубіжний досвід, то ніякі пропозиції щодо реформування органів внутрішніх справ, що їх подав Президентові міністр внутрішніх справ, не дадуть належного ефекту для суспільства. Зате міліцейським чиновникам це не лише відкриє друге дихання, а зробить їх чи не першими в Європі міліціонерами-олігархами. Тим паче, що багато з них уже мають подібні навички.
