Ті країни, які хотіли вийти з економічної кризи, виходили з неї, прикладів вистачає. Отже, всі проблеми нашого життя зводяться до проблеми довіри народу до влади
Нещодавно газета «Галицькі контракти» (№50, 1998 р.) надрукувала велике інтерв’ю Євгена Кириловича Марчука, вірогідного кандидата в президенти на наступних виборах. Деякі його висловлювання заслуговують на коментарі, деякі потребують пояснень, тлумачення, додаткового висвітлення, а деякі треба просто поширювати в інших засобах масової інформації. На особливу увагу заслуговує розмежування, яке робить Є. Марчук між «тіньовою» економікою та «криміналом», коли говорить про 20 млрд. доларів, вивезених із України.
«Ті 20 млрд. доларів, — пояснює він, — однозначно не «чисті», але й не «чорні» (тобто не здобуті шляхом кримінальних злочинів). У роки, коли здійснювалися ці операції, у нас не було відповідних законів, які б регулювали такі дії чи карали за них. Ми повинні констатувати факт: певна група людей, завдяки своєму становищу в структурі влади, скористалася законодавчим хаосом, відсутністю механізмів цінового регулювання й приватизувала продукцію, вироблену суспільством на згадану суму». — Далі він підкреслює: «За цими грошима — конкретні люди, й вони могли б інвестувати їх в економіку України... Але для цього потрібна низка умов».
Є. Марчук не пояснює, якими мають бути ці умови, у будь-якому разі вони йому відомі, бо він зауважує: «Капітали повертаються під гарантію, як правило, першої особи держави».
Виникає просте запитання: чому ж діючий Президент та його адміністрація ще й досі не створили необхідних умов і не дали відповідної гарантії власникам коштів, вивезених за кордон? На це запитання ми не можемо відповісти, але ставити його й вимагати відповіді — наше право. Можливо, у діючого Президента немає тих важелів і тієї інформації, якою володіють Марчук та його команда? Якби у виборців була тверда переконаність, що генерал Марчук, колишній голова СБУ, колишній прем’єр-міністр, обійнявши посаду президента після перемоги на виборах, буде спроможний повернути бодай половину коштів, вивезених за кордон, то вони, виборці, проголосували б за нього руками й ногами. Але в тім-то й заковика, що виборці вже нікому не вірять. Пересічний громадянин уже не вникає у тонкощі передвиборних програм. Навчений гірким досвідом попередніх виборчих кампаній, розчарований і скривджений у своїх найкращих сподіваннях, він голосно запевняє всіх і кожного: «Я нікому не вірю!» Отаке сьогодні політичне кредо простого виборця. Натомість, попри всі ці міркування, кращого методу оновлення й вдосконалення влади, крім виборів, у народу не існує. Ті країни, які хотіли вийти з економічної кризи, виходили з неї, прикладів вистачає. Отже, всі проблеми нашого життя зводяться до проблеми довіри народу до влади.
Євген Марчук знає, як повернути 20 млрд. доларів в Україну, але він може це зробили лише в тому разі, якщо виборці оберуть його президентом. Але вони віддадуть Марчуку свої голоси лише тоді, коли повірять його планам і зобов’язанням. То як же Марчукові завоювати довіру виборців? Здається, у нього є така можливість, і в цьому переконують деякі міркування генерала. Аби пояснити свою головну думку, Марчук наводить афоризм батька американської нації, президента Джефферсона: «Все мистецтво політики полягає в мистецтві бути чесним», — і далі підкреслює: «Я не зовсім згоден, що політика брудна справа. Просто це — висококонкурентне середовище, де важко вижити». Подібне переконання, на мою думку, дає підстави для оптимізму щодо перспектив Марчука, адже воно є переконанням людини, яка усвідомлює вирішальну роль високих моральних якостей в житті, тобто в політиці, економіці, освіті, культурі — всюди.
Наших людей десятиліттями переконували, що все на світі залежить від грошей, матеріального багатства, природних ресурсів, ну, і ще — від розуму. Навіть прислів’я створили: «Чого він такий дурний? Бо бідний. А чому бідний? Бо дурний!» Наче безвихідь, якесь зачароване коло. Але з нього легко вийти, коли згадаємо, що добробут людей залежить від правил поведінки, якими вони керуються у повсякденному житті. Коли люди нечесні у своїй поведінці, тобто якщо вони прагнуть не працювати, а красти, то все суспільство, маючи навіть величезні природні ресурси, швидко убожіє, потрапляє в економічну залежність від сусідів і закордонних лихварів. (Приклад — Росія — ресурси велетенські, а позалазили в такі борги, що невідомо, коли повіддають.) І навпаки, якщо люди поважають чесну працю, талант, знання і власність, здобуті чесним шляхом, і якщо існує традиція ринкового обміну товарів, вироблених за умов конкуренції товаровиробників, то країна, маючи навіть обмежені ресурси, швидко багатіє, а добробут населення зростає. Таких прикладів дуже багато. Суспільство, побудоване на злодійсько-шахрайських засадах, завжди програє суспільствам, побудованим на основі чесності. Ось чому в усіх розвинених країнах дбають насамперед про збереження високого морально-етичного авторитету держави й пильно стежать за поведінкою державних службовців, включно з президентами. А ми вважаємо нормою, коли нами правлять лазаренки, а потім ремствуємо на гірку долю. Якраз через наше, простих виборців, потурання на владних верхах з’являються діячі, які забруднюють політику, а співгромадян перетворюють на злидарів.
Про Євгена Марчука такого не скажеш. Здається, він перший державний діяч України, який, розуміючи значення моральних принципів і традицій у житті нації, намагається впровадити найкращі з них у практику державотворення та економічного реформування країни. Адже, вже абсолютно зрозуміло, що розв’язання наших економічних проблем — це справа честі, а не шахрайства, справа людей порядних, а не брехунів і махлячників, які роблять політику брудною, а народ — зневіреним, бідним і жорстоким.
Є. ЯЩЕНКО
Коростень,
