Не буду також оригінальним коли констатую факт, що в силу різних причин, а в основному значної інертності масової свідомості (індивідуальної теж) як за роки незалежності України, так і за останні 5 років не відбулося помітного зростання кількості тих, кому така інформація була б потрібна, а саме, перш за все внутрішньо вільних та інтелектуально розвинених і патріотично налаштованих громадян. Скоріше навпаки. А тому «День», і тут треба бути відвертим, на мою думку, не отримав того читача, на якого мав повне право розраховувати. Не останню роль вiдіграло і намагання встигати за політичною кон’юнктурою — як виявилося, це невдячна справа. Утім, гірше інше — Україна, як вільна країна вільних людей, про бажання будувати яку я говорив на одному з мітингів у далекому 1989 році, поки що залишається мрією. Я не дуже схильний звинувачувати когось конкретно. Більше всього претензій я маю до себе і як до громадянина, і як до журналіста — попри все, «День» давав шанс зробити значно більше в напрямку здійснення цієї мрії. Хоча і не тільки мене.
П’ять років для газети — термін, звичайно ж, не великий. Для мене цей проміжок часу сповнений такої кількості метаморфоз, що нашим постійним читачам слід хапатися за голову. Почавши освітлювати події спортивного життя, я, швидше «кабінетний черв’як», аніж репортер, поступово, крок за кроком наближався до втілення своєї мрії; мрії давньої, з тієї пори, як не вступив на історичний факультет Київського педінституту.
Не скажу, що про спорт писати легко, але ідея — підказана головним редактором Ларисою Івшиною — вести постійну історичну сторінку, мене дуже обрадувала, проте й змусила працювати в іншому ритмі. Однієї прихильності, любові до історії замало, був необхідний якісно інший підхід. Сторінки «Історія та Я», «Україна Incognita» по праву є своєрідним «ноу-хау» газети «День». Щоденна газета (ніхто не стане заперечувати її відмінність від щотижневої, як мінімум в оперативності) взялася за таку непросту справу і продовжує виконувати досить важливу функцію — через освіту, осмислення історичного досвіду, відбиття тенденцій минулого, знаходити правильні відповіді на запити сучасності і робити висновки, що дозволяють дивитися з оптимізмом у майбутнє.
Висловлюю особливу вдячність співредактору сторінки «Історія та «Я», моєму друговi й однокурснику по факультету журналістики КДУ Ігорю Сюндюкову та численній армії відданих авторів «Дня», що формують обличчя історичної складової газети. Сергій Борисович Кримський (див. сьогоднішній номер — стор. 6-7), Юрій Шаповал, Володимир Панченко, Станіслав Кульчицький, Орест Субтельний, Віктор Горобець, Георгій Мельничук... Цей список можна продовжити. Бажаю їм творчих успіхів, а також частіше радувати читачів своєю появою на сторінках «Дня».
