Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Молодь уже в Європі!

24 березня, 2001 - 00:00

Проблема європейського вибору для українців дуже проста, бо ми його вибрали з часу свого народження, ми живемо на європейській землі. Українці — не азіати! Нам ні до чого ретроградний російський вибір, коли у нас на державному рівні ще не затвердився вибір український...

Нам дійсно до Європи, як до Америки рачки, і більше в плані ментально-організаційному, ніж географічному. Отож, маршрут визначено, мапи видано — треба рушати. І перші кроки підтверджують правильність вибраного напрямку: ми йдемо до себе, бо ми європейці по духу і по крові, і з давніх-давен. І нехай у старшого покоління європейськість давно витравлена, проте поколінню молодому, яке прожило всього десять років в оновленій Україні, ген громадянина об’єднаної Європи уже прищепився.

Цьому сприяли і відкритість українського суспільства, і новітні комунікаційні технології, і, що найголовніше, — бажання молоді бути на гребені сучасної цивілізації. Поки політики-старовіри роблять один крок уперед і два назад, юний дух уже давно полетів до Сполучених Штатів Америки, а не те що до Європейського Союзу. Полетів туди, де все передове, красиве, де немає ніякої ідеологічної шизофренії, де є можливість для кожного смертного стати святим... Створіть, панове політики, такі умови для розвитку особистості, і ви дійсно станете святими на українській землі. А поки що талановиті молоді спеціалісти виїжджають за кордон на заробітки, а то й на постійне мешкання, стрімко росте кількість наркоманів, п’яниць, безпритульних дітей і безробітних учених...

Молодь сильна і може холоднокровно переборювати труднощі сьогодення, але вона бачить, як паралельно з бідністю розквітає довкола ще й багате красиве життя, і молодь хоче жити цікавим, багатим життям, молодь хоче своїми руками і своїм розумом заробляти на царське життя. Мислити категоріями рівності й бідності — це не для сучасної людини. А хіба давно з’явилося це мислення? Зовсім недавно — десять років тому. Незалежність України принесла позитивне мислення, принесла нове життя і саму можливість влитися в сім’ю вільних народів Європи. І саме молодь першою повірила у нове життя, у демократичні принципи людського співіснування, у ринкову економіку, у ті зміни, що відбувалися на її очах.

Звичайно, не все йшло гладенько, бо це ж революційні зміни. Рік за роком українці пізнавали закритий до цього Берлінською стіною вільний світ через нові фільми, нові технології, нові товари, нові книжки, нові можливості. На столі у нас з’явилися продукти, про які ми могли раніше лише мріяти. Ми куштували і не могли накуштуватися, бо такого асортименту, такої кількості сортів сиру, ковбаси, риби, навіть горілки, ми не чекали побачити. Потім оговталися і почали виробляти самі — вийшло.

Рік за роком, поки ми їли «Снікерси» і відвідували цілими сім’ями «Макдональдси», у наш побут укорінювалися нові слова, нові звички, традиції, свята... Нечуваний у нас до дев’яностих років святий Валентин став нині улюбленцем закоханої молоді, і вже тисячі й тисячі «валентинок» із сердечками чекають щорічно 14 лютого своїх адресатів. День усіх святих (Хелоувім) через своє маскарадне страхіття прижився в основному серед тінейджерів. Зате «хепі бьоздей ту ю» співає майже вся українська молодь на свої дні народження.

Під впливом американських фільмів уже, мабуть, і підлітки, і літні люди знають значення слів «о’кей», «єс» і, мабуть, здогадуються, що означає отой одиничний матюк від дядька Сема. Але мене більше хвилює не він, а масове поширення зеківської лексики: тюрма народів розвалилася, але її уламки потрапляють у серця вже вільних громадян і засмічують і українську мову, і російську. З часом, я сподіваюся, ці слова-паразити вийдуть з ужитку, а залишаться такі нові слова, як менеджер, Інтернет, супермаркет, пейджер та багато-багато інших слів, які символізують нашу перехідну епоху.

Я заздрю тим, хто починає доросле життя на початку третього тисячоліття. У нас були лише пісні «Бітлз», брюки-кльош (який обривали), довге волосся під хіппі (яке обстригали) та єдина можливість — мовчати... У нинішніх стиляг є все: спеціалізовані модні крамниці для молоді з символічними назвами типу «Екстрім» і нічні клуби, є дискотеки, є імпортні автомобілі, дешева маріхуана і політичне караоке. Є вибір!

І молоді хлопці та дівчата вибирають: або здоровий спосіб життя і кар’єра юриста, політика, бізнесмена і красиве життя, або нудотні собутильники, сокурильники, сокамерники...

Тим часом у молоді з’явився ще один вибір — релігійний. Поки наше православ’я чубиться з російським за українські церкви й душі, всякого роду чорні або лисі проповідники ті душі заманюють до себе. Вони зроблять усе, аби тільки у їхнього божка повірили.

Сучасна молодь не дуже й вірить релігійним божкам, як божкам політичним, проте можливість вибору у них мусить бути, це заспокоює, робить її миролюбною. Чи не тому новій генерації не притаманне вороже ставлення і до Росії, і до НАТО, до США, Німеччини, на відміну від їхніх батьків, у яких однобока миролюбність.

Молодь уже давно живе за принципами Європейського Союзу, ментально вона вже в Європі, і тепер тільки спробуйте забрати у неї уже звичні атрибути європейського життя. Вона вже через день створить революційну ситуацію в державі й поверне їх назад.

Запам’ятайте, ген громадянина вільної Європи уже в крові української молоді, і ніякими оновленими Союзами під червоними прапорами його звідти не виманити. Українська молодь живе своїм, активно-позитивним життям, навчається керувати ринковою економікою і політичними процесами, вона поважає національні синьо-жовті кольори і вболіває за київське «Динамо», вона любить пиво «Оболонь», ходить на концерти «ВВ» та «Мумій Тролля», піде на «Скорпіонз»... Бо вона молодь третього тисячоліття, і для неї кумирами стали Біл Гейтс і брати Клички. Українська молодь живе позитивним мисленням і сподівається тільки на себе, вона вичікує, коли старі актори підуть зі сцени, і вже сама зробить Україну висококультурною і процвітаючою європейською державою.

Олесь ПАСІЧНИЙ, журналіст, Полтавщина
Газета: 
Рубрика: