Управляти громадянами, суспільством, державою — є чи не найскладнішою наукою. Вона стає ще більш складною, коли в суспільстві відбуваються кардинальні соціально-економічні та політичні трансформації. Недарма аналітики вважають однією з причин політичної кризи наприкінці 2004 року зникнення положення щодо державного управління з Конституції України як управлінського терміну.
Між тим, фактичне здійснення управлінських функцій у незалежній українській державі — безперечний факт. Без них державно-владний механізм елементарно працювати не зможе. Нинішня структура української влади представляє собою сукупність інститутів, що впливають на суспільство і забезпечують державне управління процесом його життєдіяльності, яке має чимало аспектів. Для найоптимальнішого вирішення задач управління в демократичних країнах історично відбувся розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову. Щоправда, досвід підтверджує: коли згадані владні структури починають діяти незалежно одна від іншої, результатом стає не виконання державної доктрини, а державна криза (політична, економічна, соціальна тощо). Тому система державного управління — на чолі з главою держави — повинна бути обґрунтованою та збагненною кожним громадянином українського суспільства, який зацікавлений тією чи іншою державною проблемою. І на цій підставі — гарантувати задоволення інтересів громадян та країни в цілому, забезпечувати повсякденні запити суспільства через сталу роботу державних органів.
Нова українська влада має бути впевнена, що її управлінські дії визнаються суспільством моральними, відповідають інтересам більшості населення країни і зрозумілі не тільки державним службовцям, але й пересічним громадянам. Відкритість та прозорість влади виконують дві найважливіші функції. По-перше, захищає інтереси суспільства, завдяки зменшенню вірогідності хибного управління і корупції. По-друге, це є важливий інструмент захисту особистих прав, оскільки зобов’язує давати пояснення адміністративним рішенням і, внаслідок цього, допомагає зацікавленій стороні оскаржити рішення та вимагати його перегляду (при наявності прав).
Про формування, підходи, публічність і результативність управлінських рішень пора говорити вголос. Один із специфічних вимірів гласної звітності стосується ефективності управлінської діяльності. Визнання важливості ефективності для системи державного управління і державної служби є порівняно новим. Щодо продуктивності, то це поняття у системі державного управління України виникло нещодавно, коли держава стала розглядатися як виробник державних послуг. Результативність покликана забезпечити успішне вирішення суспільних проблем та досягнення цілей, які були поставлені у законодавчій формі перед урядом та системою державного управління виконавчої влади. А оскільки керують управлінськими структурами саме посадовці, яких призначає та звільняє глава держави, то треба мати чіткі критерії оцінки їхньої діяльності.
До найголовніших критеріїв ефективності державного управління та діяльності керівників виконавчих структур слід віднести наступні:
— рівень промислового, сільськогосподарського або іншого виробництва, стан безробіття в країні або регіоні у співвідношенні до світових параметрів;
— темпи та масштаби приросту національного багатства країни, розраховані за методикам ООН; ці ж показники по регіонам країни;
— рівень добробуту життя людей у розрахунку на душу населення (в центрі і на місцях) із розбивкою на прибуток різних соціальних категорій, а також у порівнянні зі стандартами країн, що мають стабільно розвинуту економіку;
— упорядкованість, безпечність і надійність суспільних відносин.
Оцінювати рівень державного управління повинні різні суспільні інститути: громадяни, родини, трудові колективи, громадські об’єднання, державні структури тощо. Хоча суспільна думка за своєю природою більше схиляється до суб’єктивізму, але за своєю масовістю вона отримує властивість реально «побачити» ефективність державного управління.
Зміцнення державної дисципліни й зараз залишається засобом здійснення державної кадрової політики, який сприяє поєднанню довіри і поваги до кадрів із підвищеною вимогливістю до них. Й. Сталін був не першим і не останнім керівником, який стверджував, що кадри вирішують все. Історія державного управління підтверджує: адмінресурс не можна порівнювати з шаховою партією. Адміністративний ресурс — це управлінська та політична еліта, державні посадові фахівці, керівники та підлеглі — тільки вони реалізують державне управління і саме їх діяльність має оцінювати суспільство .
Нещодавно прочитав доповідь Головного управління державної служби України «Професійна державна служба: що зроблено і що далі», в якому стверджується, що це «публічний документ, який вперше розповсюджується серед широкого кола громадян, політиків, державних службовців, журналістів, науковців і громадських діячів». Але в ньому зовсім відсутній аналіз, найважливіше — кількісний, стану справ у діючому кадровому корпусі, мотивів кадрових переміщень у державному апараті та серед державних службовців країни, і найголовніше — які висновки державно-управлінська сфера (на чолі з главою держави) повинна зробити із реального стану речей. У черговий раз — загальні заклики про необхідність нових реформ у держслужбі...
Багатство будь-якої країни полягає не стільки в наявності природних, людських, виробничих та інші ресурсів, а в умінні раціонально ними управляти. Розгляд проблеми доводить: політика і державні реформи мають працювати виключно на професіоналізм системи державного управління.
