Добірка матеріалів про непорозуміння між Інститутом філософії НАНУ та Нацрадою України з питань телебачення і радіомовлення, що виникло через «квартирне питання» (приводом для чого стало розпорядження Кабміну від 20 квітня 2005 р. «Про розміщення Національної ради...»), здобула доволі відчутний резонанс. Зокрема подяки (див. № 104 «Дня») нашій газеті від філософів після того, як рішення Кабміну було скасовано. В той же час зрозуміло, що у декого з учасників цього інциденту залишився певний неприємний осад від того, що трапилося (підкреслюємо — не з вини двох вищезгаданих закладів). Сьогодні ми пропонуємо до вашої уваги лист- реакцію на публікацію у «Дні» голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Віталія ШЕВЧЕНКА (з невеликими скороченнями), деякі фрагменти з якого ми запропонували прокоментувати директора Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України Мирослава ПОПОВИЧА, а також ще один лист-подяку за ту ж саму публікацію.
З деяким запізненням прочитав статтю «Мудреці, з речами — на вихід!» у «Дні» за 3 червня і зiпсувався настрій. Зокрема тому, що після жахливих утисків свободи слова в недавньому минулому раз-по-раз стаєш свідком зловживань свободою слова, коли натяжки, домисли, смакування художніми зворотами з метою уникнення елементарних фактів залишаються звичною манерою багатьох авторів-полемістів.
У статті про мудреців, які «з речами — на вихід» (автор — кандидат філософських наук), мене кілька разів було «розписано» вздовж і впоперек як винятково хитру, нахабну, свавільну, безжалісну і т.п. людину. Не знаю, чи під час подій, описаних шанованим автором С.П. (не називаю його прізвище із зрозумілих причин), нам випадало зустрічатися з ним у коридорах Інституту філософії, але мої спілкування з керівниками цього закладу, котрі представляли інтереси колективу (і С.П. теж?), були приємними. І з директором інституту Мирославом Поповичем, і з його заступниками спілкування було коректним, виваженим, з належною взаємоповагою співрозмовників. Хтось із них навіть сказав, що побільше б їм спілкувань у такому доброзичливому тоні, аби лишень з іншого приводу (не через проблеми з приміщеннями)...
Звідки ж у вашій статті, шановний авторе, така «фронтова» лексика: «Нацрада кинулася в наступ», «оволодіти стратегічним плацдармом», «вів десант напористо й агресивно»... Хто вів? Про якого народного депутата, який ішов попереду всіх, розповідається в статті, коли ніяких депутатів не було й близько? Про який пред’явлений документ без підпису йдеться, коли Нацрада оперувала лише чинним розпорядженням Кабміну? Опам’ятайтеся, шановний авторе, — ви справді були свідками моїх погроз щодо охоронця й обіцянок звільнити його з роботи, коли насправді я лише чемно вітався з людьми, які сиділи при вході до приміщення інституту на вул. Трьохсвятительській, 4?
Але найбільший комізм рецензованої мною статті ось у чому.
Рішення про надання Нацраді приміщення по вул. Трьохсвятительській, 4 Кабінет Міністрів України прийняв 20 квітня (середа). Того ж дня найстарша за посадою людина в Інституті філософії сказала мені, що завтра ж і заселимося, якщо надійде розпорядження уряду.
Розпорядження уряду надійшло наступного дня, 21 квітня (четвер), але керівники iнституту сказали, що Нацрада зможе переселятися відразу ж після підписання в Національній академії наук угоди оренди.
Повідомлення про готовність підписати угоду та дозвіл переїжджати навіть до підписання Нацрада отримала наступного ж дня, 22 квітня (п’ятниця). Щоправда, під вечір.
Чергового робочого дня, опівдні, в понеділок 25 квітня, я особисто прийшов до керівників iнституту, щоб перепитати: переїжджати чи ні? Запевнив: якщо ні (бо колектив заперечує чи якась інша причина) — ми йдемо й більше не повертаємося.
Так і сталося. Ми більше сюди не приходили. Невже дехто й досі продовжує стояти з речами при виході?
До відома автора. Нацрада не претендувала й не претендуватиме на жодний квадратний метр площі приміщень, де сиділи працівники iнституту (погоджувалася лише на ті, що здавалися в оренду недержавним установам). Нацрада (це 160 чол.) досі не має жодного квадратного метра власних приміщень. Тимчасом Національна академія наук і досі здає тисячі метрів своїх площ будь-кому заради «свіжої» копійки, менше за все дбаючи про ефективну роботу державних структур. Чим не тема для наступної статті шановного С.П. — про те, як мудреці вкажуть на вихід законспірованим під науковців орендонаймачам?
КОМЕНТАР
Мирослав ПОПОВИЧ, директор Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України:
— Хотів би нагадати, що частина приміщення Інституту філософії здавалася в оренду Кабінету Міністрів України, який розмістив на цій площі міжнародну некомерційну організацію TACIS. (Це було в 1997 році, коли ми мали дворічну заборгованість з заробітної плати). За оренду Кабінет Міністрів платив нам так, як має платити бюджетна організація бюджетній організації, — одну гривню на рік. Тобто йдеться про чисто умовну орендну плату на умовах відшкодування (мається на увазі ремонт зайнятого приміщення та оплата спожитих комунальних послуг). Декілька кімнат TACIS у нас орендував додатково, й ті гроші, які нам виплачував вже безпосередньо ТАСІS, йшли на утримання iнституту. Зараз ситуація покращилася, ТАСІS виїхав (ще до розпорядження Кабміну про розміщення Національної ради з питань ТБ і РМ), і ми знову зайняли своє приміщення, і нікому його більше не віддавали в оренду.
Але проблема була навіть не в розпорядженні щодо розміщення Нацради. Справа в кількості квадратних метрів. У нас всього робочої площі — 950 квадратних метрів. Рішенням Кабміну 640 із тих квадратних метрів мало б бути відведено для розміщення НР. Тобто ми залишилися б на трьохстах квадратних метрах. От і вся арифметика. Природно, у колективу виникла дуже різка реакція. Я не збираюся ні захищати автора статті у «Дні», ні звинувачувати його в якихось неточностях. Я тільки прошу зрозуміти мотиви, якими керувалися люди, коли так реагували. І нехай шановний Віталій Федорович зрозуміє і пробачить. Бо уявіть, що це значило. Це значило, що ми втрачаємо можливість розмістити людей.
Разом із тим ми розуміємо ситуацію, і я був готовий на певний компроміс — тобто на тих самих умовах відшкодування віддати Кабміну ту ж кількість метрів, яку колись Кабмін у нас орендував — тобто трохи бiльше нiж триста квадратних метрів. Це було б хоч якось по-людськи. От таку площу я особисто погоджувався віддати під оренду для розміщення Нацради. Але це не влаштувало ні НР, ні нас. І врешті-решт закінчилося так, як мало закінчитися. На сьогодні ситуація така, що ми маємо протокольне рішення Кабінету Міністрів про відміну попереднього рішення і про необхідність розв’язання питання розміщення Нацради в іншому місці.
Особисто я жодних претензій до Нацради не маю. І не бачу у тому, що трапилося, якогось злого наміру. Я особисто думаю, що це лише приклад вирішення питання похапцем, без належної підготовки.
