З великою цікавістю прочитала статтю Костянтина Рильова «Геніальні юродиві» («День» від 14 травня 2004 р.). У зв’язку з цим хочу продовжити тему і доповнити її розповіддю про видатного литовського композитора та оригінального живописця Мікалоюса Константінаса Чюрльоніса, якого також можна віднести до когорти геніїв-диваків. М. Чюрльоніс прожив усього 36 років (1875 — 1911), але встиг так багато зробити: написати велику кількість музичних творів, а також своєрідних, властивих тільки його «почерку», картин.
«Музичний» живопис Чюрльоніса, так само як і картини, написані на казкові, фантастичні й інші сюжети, досі не залишає байдужими відвідувачів його галереї в Каунасі. У когось картини викликають почуття захоплення, у когось — непереборне бажання глибше проникнути у філософську суть цих творів, зіставляючи їх з власним світовідчуттям, а в когось — подив: дивна, мовляв, людина. Може, й дивна. Але дивак, без сумніву, геніальний. Мені довелося відвідати галерею М. Чюрльоніса в старовинному литовському місті Каунасі, ознайомитися з циклами картин-сонат «Весна», «Море» і іншими. На мій погляд, певне нерозуміння його живопису пов’язане з назвами картин — «Алегро», «Анданте», «Скерцо», — які зазвичай використовують для позначення частин музичного твору. У галереї виставлені картини Чюрльоніса, і звучить його музика, завдяки чому відвідувачі поринають у прекрасний і загадковий світ мистецтва Майстра. Особливо вражає одна з найкращих його «музичних» картин «Соната весни. Анданте» — промениста весняна круговерть. Гарна й «Соната моря. Фінал» — величезні морські хвилі, наче з картини долинає їхній шум. Роздум викликає картина «Соната зірок. Алегро» — проникнення у Всесвіт. Загадкова картина-казка «Замок», зображення якого, як свого роду символ творів Чюрльоніса, друкувалося на паперових конвертах з дисками, що продаються в музичних салонах литовських магазинів.
Говорячи про дві грані таланту Чюрльоніса, важливо зазначити, що спочатку було становлення його як композитора. Неабиякі музичні здібності стали виявлятися вже в ранньому дитинстві. Південна частина Литви, де народився Мікалоюс, здавна вважалася краєм пісень, і хлопчик разом з рідною мовою пізнавав і іншу мову — пісенну. У п’ятирічному віці він вільно підбирав на слух на музичному інструменті народні пісні, займався імпровізацією. Це спонукало батьків (середнього достатку литовців) віддати сина в безкоштовну для обдарованих дітей оркестрову школу князя Міхала Огінського — внука знаменитого польського композитора М. К. Огінського (автора численних полонезів, вальсів і мазурок). У цій школі М. Чюрльоніс почав писати перші, щоправда ще незавершені, фортепіанні п’єси. Князь полюбив талановитого і скромного підлітка й через декілька років відправив юнака до Варшавського музичного інституту, призначивши йому персональну стипендію. Столиця Королівства Польського була центром культурного життя, й Чюрльоніс сповна використав усі можливості для самоосвіти. Від відвідування оперного театру, концертів, музеїв, публічних лекцій до, здавалося б, далеких від мистецтва наук — математики, астрономії, філософії, історії. Звісно, Чюрльоніс чудово знав польську мову. Захоплювався музикою І.С. Баха, Л. Бетховена, Ф. Шопена. Зачитувався творами В. Гюго, А. Міцкевича. Польський поет особливо близький йому своїм романтизмом і любов’ю до природи рідної Литви з її лісами, які обожнював Чюрльоніс і пізніше оспівав у своїй симфонічній поемі для оркестру «В лісі».
Повернувшись у рідні краї, Чюрльоніс почав серйозно займатися композиторською діяльністю. Його симфонії зачаровують не тільки звичайних слухачів, а й професіоналів. Створена ним симфонія для оркестру «В лісі» — перший твір такого роду в музичної історії Литви. Недарма М. Чюрльоніса вважають основоположником литовської професійної музики. З дитинства вібравши в себе народні пісні («наші пісеньки» — ласкаво називав їх Чюрльоніс), зробивши близько 60-ти їх обробок, Чюрльоніс їздить по різних куточках Литви, розшукує й записує народні мелодії, очолює хоровий колектив литовських пісень і танців. Нарівні з цим виступає як піаніст з творами класиків світової музичної культури.
Згодом у Чюрльонісі-композиторі прокидається ще один талант — талант живописця. Але живописця ні з ким не порівнянного — який переносить музику на папір, полотно. Чюрльоніс удосконалюється в інституті витончених мистецтв. Народжуються його знамениті «музичні» картини — «Сонати». Створюються цикли картин на сюжети «Створення світу», «Знаки зодіаку» і ті, про які йшлося на початку розповіді. З одних лише назв можна вже судити про неординарний талант Чюрльоніса-художника. Ім’я Чюрльоніса стає відомим не тільки в Литві, а й за її межами. Його картини з’являються на виставках у Вільнюсі, Москві, Петербурзі, дістають високу оцінку закордонних колег. Сам же маестро, як і раніше, скромний і живе дуже бідно. Це після смерті Чюрльоніса його картини стали дуже модними і, якби він був живий, принесли б автору гідну його таланту матеріальну винагороду. На жаль, цього не сталося...
Надзвичайно вразлива з дитинства натура Чюрльоніса, постійне напруження, багатогранна творча робота, особливо останніми роками не могли не позначитися на стані нервової системи. Вона не витримала такого величезного навантаження. У Чюрльоніса почалося серйозне душевне захворювання. Далі було безрезультатне лікування в клініці Варшави. Фінал мелодії його життя настав від запалення легень після весняної прогулянки. Чюрльоніс дуже любив весну, останнє побачення з нею відбулося й завершилося на трагічній ноті. Завмер заключний акорд биття серця талановитого Майстра з ясними й добрими очима. Улюбленими словами Чюрльоніса було: «Не гнівайтеся». Поруч з ним, за спогадами сучасників, не можна було бути поганою людиною.
У листі до брата М. Чюрльоніс писав: «Як це чудово — бути потрібним людям і відчувати світло у своїх долонях». Світло в долонях... Саме це зображено в його картині «Дружба», яка запам’яталася мені на все життя. Світло від його картин і музики, як від далекої прекрасної планети, продовжує долітати до все нових і нових поколінь людей. Це світло не згасне.
