Нарешті все починає потроху прояснюватися, туман поступово розсіюється і вже за певними ознаками можна розрізнити, де ми, в якому напрямку слід рухатися. А затрималися через те, що нелегко було розібратися, які політичні сили чого домагаються, де шукають спільників, проти кого виступають. Аж голова йде обертом, а тут ще й друковані органи масової інформації розпинаються за одних, готові стерти в порошок iнших, а на телебаченні наші політики хіба що навкулачки не сходяться.
У цих пересудах згадується й ім’я Президента Віктора Ющенка. Звучать здогадки, вимоги, звернення. Дехто намагається давати свої поради і малює картину занепаду й спустошення, якщо його пропозиції не будуть прийняті. Між тим Президент зайняв цю посаду за народним волевиявленням — і цим усе сказано.
Однією з вимог Майдану стала єдність демократичних сил. Чи зрозуміли силу й необхідність цієї єдності ті, хто звертався тоді до людей із трибун? Очевидно, не всі, бо дехто з них швидко про це забув, інші вважали за необхідне не обтяжувати себе такою непосильною ношею. А ось як вчинив Микола Катеринчук: спочатку організував Європейську партію, а потім йому захотілося стати міським головою в Києві. Він, усупереч прагненням громадськості й жителів міста, несподівано заявив, що самостійно іде на вибори, що єдиний кандидат — це образа для киян, і знімати свою кандидатуру відмовився. Результат цього самоуправства відомий — мером Києва знову став Леонід Черновецький. Ця поразка була очевидною для всіх, окрім ініціаторів дострокових виборів.
Та особливого розголосу набула неузгодженість дій між блоками БЮТ і НУ-НС у парламенті. Вже й демократичну коаліцію створили, обрали уряд, розподілили посади. Але щось таки непокоїло: чи то недовіра, чи то заздрощі. Виникли навіть непорозуміння, почалися окремі звинувачення. І цей коловорот втягнув у себе і Президента Віктора Ющенка, і прем’єр-міністра Юлію Тимошенко.
Якось в одному товаристві зайшла мова про автомобілі: які саме марки і моделі, чийого виробництва варто купувати. Бесіда затягнулася, а єдиної думки не проглядалося, аж поки не пролунало запитання із своєрідним відтінком: «Вам навіщо автомобіль, їздити чи ремонтувати?» Відповідно до цього хочеться теж запитати: «А навіщо людям влада, керувати чи скаржитися, а потім пояснювати, що і хто заважає працювати? І далі в парламенті оголошувати про це заяви й блокувати засідання Верховної Ради?»
Навіщо сперечатися? Теорія будівництва держави відома, вона створювалася тисячоліттями, має свої відкриття і закони. Коли ж розгортається безкомпромісна боротьба за власне бачення цього розвитку, за розширення своїх повноважень, то тут варто пригадати й вислови військових теоретиків, котрі попереджають про небезпеку боротьби на два фронти. Звичайно, політики борються за владу, за свій вплив, одні програють, інші перемагають. А в перервах між виборами прагнуть своєю працею завоювати прихильність людей.
У нас опозиція теж визначилася, має навіть свій тіньовий уряд на чолі з Віктором Януковичем. Там пильно слідкують за роботою Кабінету Міністрів, за демократичною коаліцією в парламенті: й, виходячи з цього, дають свою оцінку подіям у країні. А ще очікують нових подарунків від своїх політичних суперників.
Та суперечки мають ще одну особливість — вони яскраво розкривають характери дійових осіб. Найбільше виділяються знання, бо вони вже є силою. І якщо за цією ознакою ми уважніше придивимося до учасників подій, то першість повинні віддати Президентові. Не можна ж вважати обґрунтованими виголошені в парламенті представниками БЮТ скарги, що вже чотири місяці там лежать антиінфляційні закони і вони не розглядаються. Головне, що ці закони можуть мати допоміжний і незначний вплив, бо інфляція не зменшується адміністративними заходами, тут потрібні інші зусилля. На це цілком слушно вказує Президент, подобається це комусь чи ні. У нього — державницький підхід, необхідний досвід, широкий кругозір, за ним — ініціативи по духовному відродженню України, історичної пам’яті народу, безпеки країни. І якими ж дріб’язковими, поверховими, самовпевненими видаються амбітні намагання тих, хто сам себе називає розумним, справедливим, відповідальним, галасує про свої досягнення, а до головного — до розвитку економіки країни, розширення виробництва так і не добирається!
А що, у Президента немає упущень, недоліків? Звичайно, є. Проте давайте до цього питання підійдемо ось із яким міркуванням. Хто є його опорою, підтримкою в повсякденній роботі? Начебто нині — це блок НУ-НС. Та чого варті спілкування і взаємодія з «вождиками» карликових партій, які входять до цього блоку, адже вони сьогодні говорять про одне, завтра — про інше. А щодо виконання прийнятих зобов’язань, то це вже як вийде, як складуться обставини, або ще й вчинять все навпаки. Слід нагадати, що саме тут прилаштувалися й ті україноненависники, які першими в Харкові провели через місцеву владу рішення про двомовність, в Одесі — відкрили пам’ятник російській цариці, відбуваються мовчанкою там, де треба захищати національні інтереси країни. Ось чим позначається безідейність і безпринципність у політиці, ось звідки пряма дорога до популізму, інтриганства, бездіяльності.
Так, можна й розгубитися під шквальним вогнем наклепницьких вигадок, підбурювань, агресивних випадів різноманітних пристосуванців і демагогів. Проте треба вже й розрізняти, що за цим стоїть, проти кого вони спрямовані, з якою метою. Прозріння наступає, воно невідворотне. Найближчий період буде часом переоцінки зробленого, вивчення і засвоєння його уроків. Люди ніколи не змиряться з таким ганебним явищем, як корупція і безвідповідальність влади. Вони сподіваються на поліпшення умов життя. Хто ж візьметься за таку нелегку, але вкрай потрібну для країни працю? У першу чергу ті, хто підтримує Президента, бо протистояння безперспективне, а в нинішніх умовах навіть шкідливе і несе загрозу для країни. Хто цього не розуміє, кому це не під силу — мусить відійти. На зміну збанкрутілим політикам ідуть молоді, здібні, освічені. За ними — майбутнє України.
У зв’язку з початком конституційного процесу варто наголосити і на тому, що інститут президентства в нас — останній рубіж на захисті української державності. Тому будь-які спроби послаблення його влади мають бути відхилені, вони несумісні з правосвідомістю нашого народу, витоки якої розпочинаються з княжих і гетьманських часів.
